Жизнь в племени Химба

Найдивовижніше плем'я, в якому мені довелося пожити в Намібії — це хімба. У них панує матріархат, жінки, навіть заміжні, можуть обирати собі для сексу будь-якого партнера що сподобався! Тож можливо і я якійсь красуні припаду на око:) Звісно шуткую, бо їх спосіб життя для людей з цивілізації досить, так би мовити, екстравагантний. Вони ніколи не миються і не носять верхнього одягу, змащуючи своє тіло охрою і маслом, такі собі африканські амазонки.  А ще, вони байдужі до благ цивілізації та дуже горді й не шукають вигоди від мандрівників. Це унікальне плем'я скотарів, що емігрувало до Намібії лише у 17 столітті. Імовірно зі Східної Африки, району Великих озер. Невелика їхня частина осіла на північному заході країни у важкодоступних районах плато Каоколенд, вони не змінили традицій і зараз їх називають хімба.

Але більшість племені пішло на південь: вони змінили традиції та стали називатись гереро, про них я вже писав. Єдине велике село хімба позначене на карті – можна сказати їхня столиця – Опуво. У вісімдесятих роках, коли в країні був голод і йшла війна, у хімба впало до 90% худоби, і в Опуво їм роздавали гуманітарну допомогу. Багато хто там і осів. Побудували собі житла з поліетилену та картону та з часом перетворилися на цивілізованих хімба: забули традиції, вдяглися   і стали виглядати як звичайні африканці християни. Проте більшість все ж таки повернулася в рідну стихію. Хімба – нечисленний африканський народ, їх налічується не більше 10 -15 тисяч. Про цей народ я мало знав і тим цікавіше була для мене ця подорож. Подорож у таємничі землі «хімбаленду».

Зі столиці Віндхука до місця проживання племені, на рідкісних маршрутках, я діставався понад 12 годин. Лише на світанку опинився в Опуво. Тут мене мав зустрічати англомовний гід, якого я не знав, але його мали повідомити про моє прибуття. Вивантаживши свій величезний рюкзак на заправці — вона ж і автостанція — я завалився під дерево і став чекати свого таємничого гіда, що проведе мене у світ хімба.  Почало світати та з першими променями почали й з'являтися перші хімба! Їхній вигляд вразить будь-кого, жінки досі не визнають одягу, у них навіть трусів немає, тільки шкіряна пов'язка на стегнах зі шкіри кози або корови. Голі тіла з ніг до голови обмазані червоною охрою, на голові дивовижна зачіска із заплетених довгих кісок що змащені глиною, а тіло вкрите незліченною кількістю прикрас, у вигляді намиста всіляких браслетів та черепашок каурі.

Я лежав у тіні, на рюкзаку, і намагався не таращится на голих людей, що снували навколо мене. А ось хімба, абсолютно не соромилися, і з величезною цікавістю розглядали мене: в Африці не часто можна побачити білого чоловіка, що безцільно валяється під деревом у пилюці! Я не міг їм пояснити, що лежу  не просто так, а з метою! Що чекаю на провідника, який кудись запропастився, трясця його матері! «А може, йому ніхто нічого не сказав, чи він забув, чи забив…» — крутилися думки в моїй голові. Бо вже  з власного досвіду знаю, що африканці досить не надійні товариші. Поки у моїй голові крутилися різні думки, до мене підійшов середніх років чоловік, з косицею на голові, одягнений у штани й англійською запитав: — Що ти тут забув? Я зрадів, бо подумав, що це, швидше за все, таємничий незнайомець, на кого я чекаю.  — Хочу на тиждень з рюкзаком вирушити по хімбаленду! — відповів я.  — Одному це дуже небезпечно!!! Тобі потрібний гід!  — Взагалі-то, я і думав, що ти і є мій гід. — Ні, але я можу тобі допомогти знайти провідника який заведе мене в таку глухомань, про яку я і не мріяв. Він  розповів, що мої урядові листи для хімба мало що означають, а гід зможе домовитися зі старійшинами та буде мені щастя. — Цікава пропозиція, проте я не збирався витрачати гроші. — Тобі це буде обійдетеся у їжу та пиво.

Після таких аргументів, я, зрозуміло, погодився: — Гаразд, шукаймо провідника  – сказав я. Поки я купував запас води, їжі та консервів, мені шукали провідника. Знайти безплатного гіда, готового тиждень тупотіти з білим по глушині, зовсім не просто, але мені пощастило. Ним виявився хімба Мозес, він знав англійську і промишляв тим, що намагався зловити машину з туристами та нав'язатися екскурсоводом. Звичайно, за інших обставин він захотів би грошей, але сьогодні вони складалися не на його користь. Річ у тім, що напередодні він посварився з кимось у шинку, і йому було розсудливо на якийсь час покинути місто. Тому йому було все одно куди й з ким вирушати, головне, щоб швидше.

План действий был такой: отправится как можно дальше и постепенно, пешком, возвратится по землям химба в Опуво обратно. Мы поймали первую попутку и поехали в открытом План дій був такий: вирушить якнайдалі й поступово, пішки, повернутися по землях хімба в Опуво назад. Ми спіймали першу попутку і поїхали у відкритому кузові пікапа набитим хімба та їхнім барахлом. На курній дорозі нам зрідка зустрічалися хімба та їх стада, але я не бачив жодного селища. Після двогодинної тряски по вибоїстій дорозі ми нарешті вивантажили речі посеред буша, одягли рюкзаки та вирушили в дорогу. Місця, треба сказати, тут дуже гарні. Невеликі горбисті гори та мальовничі долини, вкриті рідкісним бушем у поєднанні з жовтим килимом трави – залишили в моєму серці один із найкрасивіших образів Африки.

Час був далеко за обідній, ні я, ні Мозес, на карті не змогли б показати де ми зараз знаходимося. Ми пройшли вже пару хімбовських краалів, з яких на нас з подивом дивилися їхні жителі. І ось, спустившись у чергову долину, ми нарешті зайшли в крааль. — Охомгумур! - урочисто вигукнув мій гід. — Чого? - перепитав я. — Це село так називається! – відповів Мозес. У цій долині мешкає близько 350 хімба, всі вони розбиті на великі сім'ї, і кожна з них живе у своєму краалі. Форма крааля має кругове планування. У центрі знаходиться скотарня, обгороджена тином, де тримають корів, кіз. Навколо розташовані хатини сім'ї.

Житло хімба — це кругла або квадратна в основі хатина, що складається з жердин. Жерді вкопують у землю та обмазують послідом та глиною. Виходить мазанка. Всередині домівка. Дах роблять з тих же жердин, пов'язуючи їх шкіряними ремінцями, або покривають соломою. Усередині нічого немає, сплять на підлозі, постелив шкури, ковдри та ганчірки.

Як тільки ми ввійшли до поселення, до мене кинулися вимазані в глині діти. Вони виглядають так само незвичайно, як і їхні батьки: волосся дівчаток були заплетені у дві кіски, які звисали прямо на обличчя, а у хлопчиків була одна. Через коротку мить, я теж був вимащений у глину. Мосес підвів мене до вже немолодої жінки з ім’ям Мукаматі — глави роду Тіпоса, в якому налічувалось 32 людини. — Нава! Моро! - привітав я голову роду, і  був дуже гордий собою, що не забув  привітання. Далі, після спілкування знакам, показу журналів та листів – мене прийняли в крааль, і я почав встановлювати намет.

В основному в краалях знаходяться жінки та діти. Чоловіки хімба піддалися цивілізації та все частіше носять сучасний одяг та вирушають на заробітки, а жінки ні: не визнають сучасність і все! Дуже мало хто з хімбу прийняв християнство. Через це і страждають, але не здаються. Вони кажуть: «Наша сила у пам'яті та культурі наших предків!». І щодо збереження звичного побуту та традицій  — хімба найменше піддалися натиску цивілізації. Хімба завжди вели напівкочовий спосіб життя, тому ні християнським місіонерам, ні колоніальній адміністрації, а тепер і нинішній владі так і не вдалося змінити їх уклад. Через це дуже мало дітей ходять до школи, не тому, що грошей немає, а тому, що вони ХІМБА!

Особливо це стосується дівчаток, адже в одних пов'язках на стегнах до класу не пускають. Хімба вірять у сили природи у священний вогонь. У них є свій міф про своє походження, що вийшли вони зі священного дерева Омумборомбонго разом із коровами та вирушили в обітовану землю. Їх легендарний першопредок Мукуру, ототожнюється з богом-творцем всього сущого, який наділив душі померлих предків силою, і вона переходить із покоління до покоління. Ось чому тут так шануються старі традиції. Вогонь у хімба також священний.

Працюють у краалі переважно жінки, хоча працюють — голосно сказано. Це їхнє царство, царство жінок! Поки чоловіки пасуть худобу, пиячать, або працюють у містах, щоб потім гроші спустити на випивку, жінки, переважно, займаються прикрашанням себе коханих. Вся їх робота — збити у калебасах кисле молоко, чи подоїти корів. Решту роботи здебільшого роблять підлітки. А жінки – це жінки! Хоч і живуть у первісних умовах, а виглядати мають гарно! Тому цілий день вони тільки те й роблять, що доглядають себе, плетуть і прикрашають браслетами тіло, чіпляючи їх на руки, ноги, шию.

Як вже писав вище, тіло вони змащують охрою змішаною з тваринним жиром. І при цьому, щоб ви розуміли, хімба ніколи не миються! Так, не миються від народження! Це пов'язано з нестачею води, і з усім тим,  шкіра у них ідеальна, навіть у старих. Можливо секрет у фарбі для тіла, яку вони дуже цінують. Здобуті в горох  м'які камені розтирають у порошок і змішують його з тваринним жиром. Фарбою запасаються надовго, а у віддалених районах   її доводиться купувати. Кожного ранку хімба, що поважає себе, покриває все тіло охрою. По-перше, це красиво, по-друге, рятує шкіру від променів сонця, що попало, по-третє, гігієнічно і відганяє паразитів. Таким чином, охра замінює мило, коли її зіскаблюють з тіла, разом із нею злазить і бруд. Хімба завжди специфічно пахнуть: охрою, жиром, молоком прокопченим багаттям.

14 Хімба, попри те, що я білий, рідко виявляли до мене увагу. Єдине, що їх приваблювало, то це фотоапарат і камера. Вони приходили в невимовний захват, коли бачили своє зображення на екрані. Так само не байдужі вони були й до моєї їжі, внаслідок чого мої запаси катастрофічно швидко скорочувалися. Щоправда, і хімба мене пригощали своєю їжею: кукурудзяною кашею, кукурудзою та мапаною – великими смаженими гусеницями. З часом гусениці мені навіть припали до смаку, але, потрібно було звикнути до їхнього вигляду!

Я мандрував з краалю в крааль, поступово осягаючи традиції та побут цього дивовижного народу. Головне їхнє багатство – корови. Вони для них усе: і їжа, і одяг, і гроші – це їхнє життя! За них купується дружина, причому, коли дівчинці виповнюється 8 років вона стає нареченою і так до 16 років. До цього віку укладаються шлюби. Дружину купити коштує від 4 корів, для хімбу це не мало, враховуючи, що середня ціна корови в Намібії 700 доларів. Можна звичайно схитрувати та запропонувати телят.

Якщо сватання відбулося, то наречена росте до повноліття у батьків. Коли починається статеве дозрівання, дівчинці заплітають волосся в кіски та промазують його охрою з глиною. Ця зачіска залишається у них назавжди. Спочатку кіски зачісуються на перед  і з часом закривають все обличчя, коли ж дівчина перестає бути незайманою,  волосся зачісують назад.

У хімба дозволено заводити до 4 дружин, іноді у старійшин їх аж 6! При цьому одружуються навіть старі люди. І щоб завести дітей, вони своїх молодих дружин на ніч позичають старшим синам. Усі чоловіки одружуються лише після 30 років, хоча до цього в них вже може бути ватага дітей, — вільне кохання тут процвітає. Спати дівчина, чи вона заміжня, чи ні, може з ким завгодно! Навіть на весіллі процвітає звичай обміну дружинами. Дружина може зраджувати чоловікові з ким їй захочеться, і якщо завагітніє не від чоловіка, то чоловік з радістю прийме дитину, і буде вважати її соєю.

Діти у хімба — це щастя, і що більше їх, то краще. Жінки, що досягли статевого дозрівання, починають носити на голові спеціальний головний убір зі шкіри корови із завитками у вигляді невеликих ріжків, це символізує те, що вона здатна народити! Навіть у голови роду Мукаматі, яка має вже 13 своїх дітей і 8 онуків, на голові такий візерунок красувався, чим вона дуже пишалася. І взагалі, в сексуальному відношенні це дуже розкуте плем'я, але тільки між собою. Траплялися випадки, коли дівчат викрадали сусідні племена, тоді – війна чи величезна контрибуція у вигляді викупу коровами. Чоловіки у хімба дуже агресивні. Частий атрибут, з яким вони ходять, це палиця та мачете. Причому смертність серед них досить висока  через конфлікти за худобу та гарячу вдачу. Можуть навіть дружину свою вбити, щоправда, за це доведеться заплатити величезний викуп батькам дружини: від семи корів та вище. А от якщо дружина вб'є чоловіка, таке теж трапляється, то виплат із її боку ніяких не буде.

Хімба замкнутий народ й нормально спілкуються тільки з гереро і це не дивно: у період становлення незалежності країни та голоду вони багато страждали від інших племен. Хитрі овамбо приїжджали на вантажівках з випивкою, накачували до непритомності все село, а на ранок хімба виявляли, що всю худобу, на тих же вантажівках, вивезено невідомо куди. Тому багато чоловіків пішли до ангольської армії щоби воювати проти намібійських повстанців. Тому хімба дуже насторожено ставляться до всіх незнайомців, і я не став  виключенням. В одному селі створили цілу нараду яка декілька годин підряд вирішувала дозволити мені  пожити з ними, чи ні. І це при тому, що зі мною був Мозес і ціла купа державних листів. І навіть потім, після того, як мене прийняли, гуляючи селом на мене накинулась одна бабуся. Побачивши, що я її знімаю, схопилася за камінь і пішла в атаку. Між нами було відновлено мир лише після подарованої їй пачки цигарок.

Тут, у наметі, усамітниться навіть у спеку, було неможливо: весь час довкола мене вилися діти. Як виявилось, вони просто ніколи не бачили білого! Вони спостерігали за мною, а я спостерігав за ними. У всіх хімба після початку статевого дозрівання відсутні чотири нижні зуби. Це свідчить, що вони пройшли через обряд ініціації, стали підлітками. Процедура ця дуже болісна. Зубів позбавляють обгорілою паличкою та каменем із «священного» вогню. Вибивають зуби окремо, а рани потім припікають розпеченим залізом. Після цього вважається, що це ще й на благо, адже так цілуватися зручніше, язику не заважають зуби. Дівчатам заради краси та чуттєвості нижче грудей, на животі, роблять численні невеликі надрізи, в ранку засипають попіл і потім, коли вони гояться, шкіра стає пухирчастою, тонкою та чутливою у сексуальних ласках.

Моя подорож добігала кінця, продукти давно скінчилися, залишилася тільки вода. Я був за 20 кілометрів від Опуво і в останньому на своєму шляху краалі, роздавав дітям ручки, що залишилися. Щоправда, вони не знали, що з ними робити, адже до школи тут ходили лише одиниці. Хоча за хімбовським  мірками, це дуже сучасний крааль, оскільки розташований неподалік цивілізації. Але навіть і його не оминули  біди у вигляді посухи. Тут упало багато корів, а чоловіків практично не було: усі вирушили на заробітки. Залишилися лише рідкісні старі та худі, замучені дружини та діти - вони голодували!!! Я залишив їм трохи грошей, але хіба це їм допоможе? Зараз кращі часи, ніж у вісімдесятих, але не для всіх! І це не єдиний приклад.           

                                                                                                                                                                                                                                  

Ще до свого попадання в хімбаленд, я недалеко від туристичного парку Етоша був на землях одного заповзятливого італійського фермера, який заради бізнесу переселив до себе на землі цілу сім'ю з краалем та козами, уклавши з ними договір на 5 років. За цим договором, хімба зобов'язалися працювати для туристів: показувати, нібито, село справжніх дикунів. Життя у них немає, вони як у зоопарку, це все одно, що якби через ваш будинок проходило в день сотні туристів, лізли б у вашу спальню, ліжко і нарешті в душу!

Ось так дешево фермер купив їхню свободу, їжею та безплатним показом кіно! Як говорили в стародавньому Римі – Хліба та видовищ! Але тут не Рим, тут Африка! Хімба будуть щасливі тільки тоді, коли вирушать у слід за стадами, що йдуть за горизонт на свою землю, до своєї свободи!