Часть -3. Остров змеи и пещера обезьян

Коли  засинав — небо було всіяне зірками. Наче алмази сяяли та переливались вони на чорному оксамиті небосхилу. Прокинувся, а велика чорна хмара з’їла сонце разом з синім небом. Так, думаю, гарний початок дня. Зібрався і вирушив у дорогу до острова Енталула (Entalula Island), доки хвилі не піднялися і дощ не почався. Але він пішов, причому то ллє як із цебра, то пару крапель падає. Коли нарешті підійшов до  Енталала — замислився: що робити? Начебто й висадитись не заважало, а з іншого боку, куди тут підеш? Пляж довжиною метрів 50, а далі скелі, рифів особливо немає, купатись у дощ не тягне. Вирішив тримати курс до острова Зміїний (Snake Island), допоки не почався прилив.

Йшов з підвітряної сторони Енталула, щоб скелі захищали мене від вітру та хвиль. І так цікаво: з одного боку дощ херячить, а з боку відкритого океану — веселки тішать! Просто дивовижно! Я був у захваті. На острові є два пляжі, та за хорошої погоди, на одному з них, точно зупинився. За островом відкривається ще один острів Пополкан (Popolkan Island), але цей острів одна суцільна скеля, на ньому не висадишся.

Навпроти нього розташований довгий острів Пангальюзіан (Pangulasian Island). Згідно з картою на самому краю острова, відмічена велика піщана коса та пляж Один з пляжів просто потопає у пальмах! Потер руки, думаю: ось тут і відірвуся на повну, тож варто трішки потерпіти, адже далі буде кайф. Але кайфу не вийшло. Там стоїть готель, і я ще не встиг висадитися, як бачу,  біжать холуї з охорони та верещать: Привайт! Привайт!  Та щоб вас підняло і гепнуло!  От і скупався та відпочив! Але ж не повертатися?! Вирішив йти на острів Змії. Та й тут, з боку Палавана, теж готель виходить прямо на пляж. От халепа, знав би що тут вже все один великий приватний сектор, — вибудував би маршрут інакше. Що робити, йду далі. Жаль, що карта мені готелі не показує. Далеко попереду мою увагу привернула довга смужка піску, яка, здавалось, перекривала всю затоку. Це виявилася коса!

Довга, вузька піщана коса що звивається S-подібною формою, і справді, перегороджує всю затоку, так що  хвилі з обох її боків сходяться на ній намиваючи пісок, а на поверхні  утворювались білосніжні гребінці.  Мабуть, саме через схожість коси зі зміїним хвостом, острів отримав назву «Змія». Це унікальний морський заповідник Ель-Нідо. Під час відливу Snake Island тягнеться вузькою смужкою на 350-400 метрів! А ось під час припливу вода повністю поглинає пляж. Хоча який тут пляж, тонка коса метр завширшки, тут і шезлонг не поставиш і рушник не розстелити. Але дуже цікаво нею прогулятися, поки її не поглинула вода. А ще тут поряд є острівець Віган  (Vigan Island),  з його вершини відкривається дуже гарна панорама на острів Змії.

Тож я піднявся, як не піднятися?! З висоти пташиного польоту будь-що  виглядає грандіозно, а океан з мальовничими островами та поготів. Піднявся, дивлюся: Що сказати, казка та й годі! Але ось вигляд океану щось мені не дуже до вподоби. Здійнялись сильні хвилі й вітер, якраз у хід мого руху. От дідька! Але що робити, доведеться боротися. Вийшов і вперше відчув по-справжньому, що таке йти проти сильного вітру: швидкість у каяка як у черепахи, а подекуди взагалі веслування на місці. А варто перестати гребти, як одразу ж зносить назад. Кілометр вигрібав понад годину та зовсім вибився з сил, і вже навіть були думки повернутися назад. Як бачу пляж з боку острова Палаван, хотів до нього пристати, та трясця його матері, і цей приватний з бунгало посередині. Гаразд, думаю, втомився, але сили ще маю, тож вітер та хвилі подолаю, головне за мис зайти, там буде спокійніше, хоч висаджусь та відпочину.

Зайшов, а тут сюрприз — скелі: висаджуватись небезпечно. Йду далі. За другим мисом  невеликий пляж  острова Палаван і поруч стоїть на якорі пара туристичних човнів. О, це вже щось, бо човни тут так просто не стоятимуть! Тож, тут має бути щось цікавеньке! Причалив вже у передчутті. Так і є: наприкінці пляжу, там, де починаються скелі, є невеликий грот. А всередині  кілька кам'яних камер та вхід до печери! Печера Кудуньйон (Cudugnon cave) гарна, правда у своєму житті я бачив і цікавіші печери, але в цій є щось особливе. Усередині попискують кажани, а через природні вікна в скелях печеру потрапляє світло. Скелі тут дуже круті, прямовисні.  Лізти по них вгору досить важко, зате, якщо вже заліз,— можна оглянути всю печеру Cudugnon зверху. А це вже зовсім інший погляд на цю кам'яну похмуру красу. Дуже вразив корінь дерева, який проріс крізь скелю, а крона його десь губилася назовні. Завжди вражало, як тендітні рослини пробиваються скрізь каміння на скелях чіпляючись  корінням за нього.  Сюди, до речі, можна затягнути на вечір байдарку та переночувати, але душа бажала пляжу з пальми!

Незабаром сюди ринули туристи з Ель-Нідо, що прямували за маршрутом «В». На пляжі почалися пікніки та обіди, до мене підійшла жінка. Вона мене бачила вчора, тож поцікавилася, як це я на каяку один ходжу? Поки я розповідав, підійшло ще двоє хлопців. Виявилось що вони з Нової Зеландії.  Дізнавшись, що я плавун одинак, запитали чим вони можуть мені допомогти. Я відповів, що головне для мене – це запас води, і вони принесли мені три літри зі свого корабля. Це було дуже до речі, тепер я міг особливо не економити воду й пити на втіху. Ось так буває: туристи від яких я намагався втекти та сховатися на безлюдних островах, — допомогли морському бродязі! За що я їм дуже вдячний! А ще й на додаток, місцевий капітан приніс мені цілий жовтий кавун! Гадаю, дуже вдале  завершення дня!

Увечері я відправився на прогулянку за наступний мис. Там я виявив невелике рибальське село. Для фотографа такі локації – це знахідка.  І було дуже прикро що моя камера намокла і через те відмовлялась працювати. Але все ж таки кілька кадрів я зробив. Будиночки рибалок були розташовані на палях, під скелею. Нормальних переходів між ними не було. І здавалося б, що в  таких умовах  жити зовсім не можливо, але ні — «життя на палях» кипіло.  Тут тобі й свині в клітках з дерев’яних жердин, і кури з півнями бігають, і задоволені діти розглядають тебе. Шкода, що не можна нормально висадитися через ризик пошкодити байдарку, бо цвяхів та дроту у цих рибальських хатинках на курячих ніжках вистачає. Тому  поплавав навколо,  познімав як міг, дітям помахав й попрямував далі.  Знав би, що знайду таке, то цукерок би малим привіз!

Тож, якщо раптом вас сюди занесе, захопіть цукерок – ощасливите карапузів. Для них і моя поява була святом, бо турист тут в дивину. Повертався я під враженням.   "Отакої, — міркував я — живуть вважай у морі, в хитких будиночках на палях причепившись до скелі, які, здавалось, навернеться велика хвиля — вони й розваляться. Так, людина таке створіння, яке може пристосуватися, мабуть, до будь-яких умов існування. Це неймовірно! Вирішено: якщо сюди ще колись приїду, обов'язково заїду у гості з подарунками!"

Далі за селом йде затока у вигляді підкови, оточена манграми. Мангрові ліси  — то завжди щось фантастично гарне. До речі вам на замітку: якщо поїдете сюди подорожувати байдарками, дуже навіть можливо, що з боку Ель-Нідо дутиме сильний вітер та штормитиме, не даючи вам можливості перетнути затоку у зворотному напрямку, тож слідуйте вздовж берега, паралельно мангровим заростям. Звичайно, це десь на день подовжить вашу подорож, але вона буде як мінімум безпечною.

Я ж вирішив, що наступного дня, рано-вранці, поки не піднявся вітер, перетну затоку та візьму  курс на острови Соборний (Cathedral island) та Лаген (Lagen island). Зранку вже віяв вітерець, австрійці пригостили мене сніданком, після якого ми побажали один одному вдачі, і я відчалив. Перший острів – це скеля, де є однойменна печера, але, на жаль, висадитись там немає жодної можливості. Тому я вирішив пройти повз цей острів. Відстань, яку я мав подолати, перетинаючи затоку, — п'ять кілометрів. Здавалося б, дрібниці, але погода тут дуже швидко змінюється. Раптово піднявся вітер й спрямував проти мене армію хвиль. Мене почало зносити прямо на скелі. Я веслував щодуху та співав. Соловій Розбійник мав вбивчий свист, а у мене, скоріш за, вбивчий спів. Бо коли я починав співати вітер стихав та у мене з’являлось кілька хвилин, щоб хоч трохи просунутися вперед. Тож, як тільки починався черговий порив вітру, я починав співати, гребаючи щосили, щоб не зносило назад.

Таке вже в нас було протистояння: мій вокал проти його сили та армії хвиль. Хоча я помітив, що коли починався черговий порив вітру, хвилі ніби стихали, на воді з'явився дрібний бриж, але краще б були хвилі! На них, звичайно, тебе здорово підкидає, але ти хоч бачиш, що рухаєшся вперед. Коли нарешті я потрапив під захист острова Лаген, минуло дві з половиною — три години безперервного веслування! Мої руки дуже втомилися, але я виграв цей бій й був задоволений, що не натрапив на скали. Хоча й вчорашні хвилі були крутішими, але сьогоднішнє протистояння вітряній стихії, видалося  найскладнішим моїм переходом.

Острів Лаген я перейменував на свій лад  та назвав його островом Легенд, бо на мою думку, саме в таких надзвичайно гарних містах, де стільки всього романтичного, народжуються легенди. Це великий, мальовничий острів-гора, острів – джунглі, порослий незайманим лісом з затишними, розкішними бухтами та багатою флорою та фауною. Тут знайшли собі прихисток різноманітні пташки та ссавці. Лаген мені прийшов до душі і я вирішив дослідити його більш детально. Почав  із західної частини острова. Ту з берега відкривається чудовий краєвид на океан посеред якого розкинулись дрібні неприступні  острівці. Вздовж  берегової лінії розташовані готелі на різний смак й гаманець. І що прикро, що майже всі  пляжі приватні, про що барвисто нагадують таблички.

Тут, біля острова, я побачив і підводних мисливців з гарними рушницями, але з дерев'яними ластами! «Так ось чому риба шарахається від  селфі-палиці, на яку я кріплю go pro! Зрозуміло! – збагнув я». Причаливши до південного краю острова на пляж, що утворився відливом, викупався, але не снорклив. Вода каламутна, та й з урахуванням наявності мисливців я не бачив у цьому сенсу. Це була моя найдальша точка маршруту по колу, тепер я поступово повертатимуся в Ель-Нідо.

Огинаю  Лаген із боку Палавана. З цієї сторони острів виглядає ще ефектніше. Є навіть дві визначні пам'ятки: чергова мальовнича коса та невеликий піщаний острів навпроти, де немає жодного деревця. Він, виявляється, теж у маршруті В. Тут можна заночувати, але до ночі в мене ще багато часу. Тому я вирішив йти далі, продовжуючи милуватися островами Лаген.

На наступному острові Мапапакао (Mapapacao Island) є два пляжі та обидва приватні; даремно лише витратив час, намагаючись зайти на один з них. Як пізніше з'ясував, повна назва острова Malapacao Private Island що говорить сама за себе. Зате наступний острів Пінагбуютан (Pinagbuyutan Island)؅ — дуже гарний, наче гігантський палець стирчить із Тихого океану. З боку Ель-Нідо острів виглядає так собі – скеля скелею, але з іншого боку на ньому є дуже гарний пляж із кокосовими пальмами та зеленою травою. Є і корали, тож можна посноркати.

Ось де я заночую!  Час, що залишився,  вирішив присвятити океану. А то вже трохи скучив за прогулянками під водою. Пішов у воду. З одного боку піщане дно йде на глибину. Бачу у піску нори,  а в них  риби схожих на бичків. З нори вони не вилазять і, судячи з усього, нори у них глибокі, бо тільки ближче підпливаєш, вони одразу  повністю ховаються. Корали тут не такі дивовижні, як біля острова Shimizu.  Проте я тут зустрів риб, які плавають вниз головою і вгору хвостами, так смішно за ними ганятися. Наче потрапив до світу Аліси з крани Чудес. Пливу серед коралів на глибині приблизно метр, зовсім розслаблений, бо зневірився зустріти ту щось  екстравагантне. І тут раптово бачу щось підміною рухається у чорно-сіру смужку. Агов, та це ж зміюка! – зрадів я.  Від диковинної знахідки у мене перехопило дух. Оце так  вдача! На той момент я ще не знав, не підозрював з яким монстром стикнувся. Тож спокійно приєднався до прогулянки  у товаристві моєї нової прекрасної моделі. Я направляв  селфі-палицю з go pro на смугасту красуню, намагаючись сфотографувати її з різних боків та ракурсів. Можливо, якби я знав, що заграю до морської змії Белчера, яка є найотруйнішою змією на планеті — я був би більш обережним! Намагаючись сфотографувати смугасту в фас, я заплив поперед неї, пірнув та наставив камеру прямо на морду. Зміюці такі мої викрутаси не сподобались й вона пішла на мене.  Хоч я і не боявся, бо як вже вище писав не знав що змія отруйна, але бути вкушеним будь-ким  мені зовсім не хотілось, тому я що сили газонув в прямому й переносному сенсі: як восьминоги випускають у разі небезпеки чорнила, так і я випустив трошки газу. Так вже вийшло, співпало) Смугаста, яка неочікувано опинилася у газовій бульбашці, — очманіла й різко змінила курс. Мабуть, подумала : Ой, фуууу…Та ну його. Така ось, друзі, історія порятунку:)) 

Пізніше я з’ясував, що отрута змії Белчера  вдесятеро сильніша, ніж отрута кобри. І треба ж, з 48 видів морських змій мені зустрілася саме вона. Це моя перша морська змія і вона найотруйніша! І я плавав з нею поруч, знімав як вона нишпорить у пошуках здобичі між коралами. Круто!!!

Такий ризиковий снорклінг у мене вийшов вперше. Вчені стверджують, що крапля отрути змії Белчера може вбити тисячу дорослих людей! Кажуть, має непоганий характер і просто так вона не кусається. Зазвичай це відбувається, коли вона потрапляє у мережі до рибалок. Вони тягнуть мережу і, відповідно, вона їх кусає. Якщо вона вкусить і впорсне отруту, людина приречена! Я навіть дочекався моменту, коли змія вирішить піднятися на поверхню, щоби вдихнути повітря, хоча вона може затримувати дихання на годину і більше. Сьогоднішній снорклінг видався реально неймовірним! Увечері, втомлений, але задоволений, я лежав під пальмами та спостерігаючи за зірками думав: наскільки цікавіше і яскравіше може бути життя, коли в ньому є місце для пригод.