Часть - 4. Морские черепахи острова Папайя

Ось і настав завершальний день моєї експедиції. З острова Пінагбуютан (Pinagbuyutan Island) до Ель-Нідо рукою сягнути. По суті, на шляху залишався один невеликий острівець Депелдет (Depeldet Island), а за ним вже тягнувся перший пляж Лас Кабанас (Las Cabanas), далі слідує Корон-Корон (Karon Beach). Збираюся вранці, бачу: на човні рибалка пропливає. Мене побачив, розгорнув човен і до мене. Причалив, підходить та починає пояснювати, що пляж приватний та за проживання потрібно платити. Можливо так і є, але платити я не став, бо, по-перше, ніде не позначено що це приватний пляж; а по-друге, задовбали: куди не ткнись усюди все приватне! Тож я увічливо відповів, що вибач брате, треба було вчора попереджати, а сьогодні вже запізно. Як кажуть, пишіть листи!

Зрозумівши, що з мене як з гуся вода — нічого не взяти, причепа відчепився та й погріб собі далі. Я теж десь  через хвилин десять як зібрався — відчалив. Оскільки пляжу на маленькому зеленому острівці Pinagbuyutan Island не було, а пляж Лас Кабанас дрібнуватий, тож я вирішив одразу взяти курс на свої «Гераклові стовпи» та йти до пляжу Папая, з якого власне і починав свою подорож.  Там і  завершити свою експедицію: відпочити та на останок ще разок зануритися у світ коралів та диковинних мешканців океану.  

Причалив до Ель-Нідо, метнувся на вокзал, купив на завтра квиток до Пуерто-Принцеси, хліба, булочок, бананів пару штук й кока-колу. Моряки відзначають повернення ромом, ну а  для мене кока-кола, можна сказати, як солодкий ром. Звідси вже близько до «Гераклових стовпів». Проходжу їх, лякаючи мисливську чаплю, і висаджуюсь на пляж Папая. Ну ось, моя навколоострівна експедиція по архіпелагу  Ель-Нідо  добігла кінця. З одного боку — сумно, а з іншого, у Сіндбада-мореплавеця було сім морських експедицій, а в мене поки що тільки дві, так що все ще попереду!;)

У мене ще залишився час до ранку, погода класна тож можна позасмагати, бо засмага у мене вийшла колгоспна: тільки руки та ноги засмагали. Проте для мене, як для людини яка живе у місті й океан бачить не так часто, краще витратити час на снорклінг. Отже недовго думаючи я відправився у гості до Посейдона. Зустріти щось цікаве на кшталт  змії Белчера — я не сподівався. А даремно. Океан на прощання потішив мене  черепахою. Здавалося б, знову глибина менша за метр, корали, що їй у них робити? Та ні, вона старанно їх вивчає і щось гризе. Поки вона була поглинута поїданням водоростей, десь хвилину вона мене не помічала. Але ось вона підвела голову, а тут я, та ще тицяю їй Go Pro прямо під ніс. Тоді вона повільно розвернулась і поплила над коралами. Я думав, вона далі буде пастись, але ні, вирішила йти на глибину. Звичайно, я поплив за нею, завис у неї за спиною, відразу за її двома причепами примостився. Але такого причепу, як я, вона терпіти не збиралася. Так у нас почалися перегони з підводними віражами. От тільки черепаха не очікувала, що від мене буде так складно відірватися, адже я був у ластах. Позбутися вона мене не змогла, поки не вирішила йти на глибину. Там я вже був безсилий, і змушений був припинити своє переслідування..

Повернувся  на риф задоволений, що таки за тиждень, у подорожі, зустрів черепаху — символ Ель-Нідо, між іншим! І уявіть, хвилин за десять я зустрічаю на рифі ще одну! Дивовижно: я снорклив на найвіддаленіших рифах островів заповідника і черепах там не зустрічав; Крім однієї, але та не береться до уваги, адже я її бачив зверху, коли вона спливла вдихнути повітря; А тут, можна сказати, прямо в місті Ель-Нідо черепахи! Щоправда, друга черепаха, як тільки побачила мене, вирішила одразу йти на глибину. Але поки вона йшла паралельно до рифів, я йшов поряд з нею і попрощалися ми вже на глибині.

Несподівані та приємні підводні знахідки привели мене до рішення залишитися на пляжі Папая. Я пам’ятав, з першого дня своєї пригоди, що пляж платний. Тож пішов, знайшов того чувачка, який після першої ночі до мене з граблями підходив, та заплатив йому 150 песо за ночівлю. Пляж дуже чистий, та й гарний, тож грошей мені було зовсім не шкода. Більше  черепах я так і не зустрів, але це вже було не важливо, я був задоволений, купався та смакував кожну мить що залишилась.  Зробив ще декілька прощальних фоток і ліг спати. Засинаючи в думках і спогадах я передивлявся мій власний фільм про архіпелаг Ель-Нідо. Це дійсно, фантастичне місто для шукачів пригод,  дослідників підводного світу, закоханих та поціновувачів природної краси. Тут кожен знайде  собі заняття по душі.  Це райське місце просто створено для відпочинку й насолоди життям. Навколишня краса настільки дивовижна й зачаровує, що, повірите, будь-які думки що вас турбували – зникнуть. Я дуже радий що потрапив сюди.

Встав рано вранці, на останок вирішив ще раз скупатися і знову зустрів черепашку. Після водних процедур зібрав усі свої пожитки, намет і, сховавши все в байдарку,  вирушив на ній у бухту Корон-Корон, ближче до автовокзалу. Далі почався довгий і нудний процес миття Хатанги, її сушіння, сортування моїх речей та їх пакування. Ось так мої пригоди добігли кінця, моя мрія відбулася, мій світогляд збагатився: все побачене й почуте тепер назавжди залишиться в мені та буде зігрівати мене теплими та яскравими спогадами! Далі на мене чекав вокзал і довгий шлях додому.

Що вам сказати, поки ви сидите вдома, життя за вашим вікном проходить повз, ви не дізнаєтеся про світ нічого, поки не зробите йому кроку назустріч. Те уявлення про світ, отримане в школі, з книг, з екрана телевізора, кіно — це ніщо. Я теж дивився і документальні фільми Жака-Іва Кусто, і фільми BBC, але це лише плоска картинка, вона як акваріум за склом, або як чергова книжкова сторінка «Тисяча та однієї ночі». Однак  можна потрапити в цей фільм і зіграти в ньому головну роль, стати героєм пригодницького роману, пізнати таємниці та краси нашого дивовижного Світу, відчути життя і всю красу буття. Так поспішіть, поспішіть назустріч пригодам, бо ваше життя минає непомітно. Щоб потім не сталося так, що ваше життя — це нудний побутовий серіал! Адже життя — гідне Оскара. Ну, так боріться за нього! Вибір за вами!

Хоч пережиті пригоди неоціненні, але вони вимагають матеріальних витрат. Під час експедиції я витратив 150 песо на проживання, 295 песо на харчування, 110 на воду та 330 песо на кока-колу. Для мене остання і найзатратніша стаття на колі була саме тим позитивом, який давав моєму мотору додаткові сили та позитивні емоції, оскільки мій плеєр здох на другий день. Так ось, сам тижневий похід мені коштував менше ніж 20 доларів! Але це сам похід. Справедливості заради треба сказати, що були ще: міжнародний переліт Москва-Маніла-Москва в 350 у.е., віза - 40 у. ., проживання в Манілі та Пуерто-Принцеса - 40 уе., автобус Пуерто - Ель Нідо - Пуерто - 20 уе., їжа в дорозі до та після пункту призначення - 10 уе. Разом за два тижні я витратив 677 уе, Карле! За незабутні пригоди на Філіппінах!