Мій шлях у країну тисячі островів. День 1-2

Коли я сплавлявся річкою Лі, що у Китаї, почув та був вражений історією про китайського мореплавця Чжен Хе,  саме вона надихнула мене на цю та інші подорожі! За деякими джерелами, вважається, що саме Чжен Хе став прообраз легендарного Сіндбада-мореплавця. Будучі мусульманином за походженням, він отримав буддистське прізвисько Саньбао, що означає «Три Скарби». Обидва мореплавці здійснили сім морських подорожей, правда Чжен Хе — реальних, а Сіндбад — казкових, що описані у казках «1001 ніч»! А ще  Чжен Хе називають китайським Колумбом. От і я вирішив стати мореплавцем та відправитись за пригодами до «Країна тисячі островів» що знаходиться в Андаманському морі Індійського океану, між тайським островом Пхукет та Крабі! Правда корабля у мене немає, проте є дуже гарна  1-місцева байдарка Хатанга Sport, яку я ніжно, сам для себе, назвав «Крихітка». Так, моя Крихітка — «корабель» не великий, однак достатньо міцний та маневровий. А ще з переваг байдарки є те, що вона здатна зайти туди та пройти там де великому кораблю — зась! Мрія  є, план намальований — тож повний вперед! Нас з Крихіткою чекають надцікаві пригоди у Таїланді!  Як казав Чингісхан: «Боїшся – не роби, а якщо робиш, то нічого не бійся!

Сказано — зроблено! Я у  Бангкоку:) Мрія у дії:)  Далі  просуватимусь у бік Пхукет. Моя мета — це невелике містечко Панг На та однойменний морський національний парк, що охоплює 400 кв. км. На цій площі розкидано 100 мальовничих і, переважно, безлюдних островів! І це неймовірно збуджує. Бути наче Робінзон Крузо тільки з розширеними опціями — можливістю міняти безлюдні острови. Хіба не круто?! Попереду у мене – 100 кілометрів шляху. У містечку Панг На я купую провізію: воду, їжу, бензин для примусу, а консерва зі мною поділилися наші хлопці з експедиції. Навантажився як верблюд, чи ішак, та поплентав помаленьку. Для перехожих я став справжнім дивом, вони просто офігівали: забачивши мене здивовано вигукували, тикали пальцем та обертались. Проте мене це тільки тішило, бо я і сам розумів, що виглядаю дивакувато: наче равлик я тягнув на собі цілий дом з кораблем та іншими необхідними речами.

Уявіть собі: йде містом чувак, за спиною величезний баул, в якому — байдарка, весло, помпа, намет, спальник, каримат, одяг, включаючи зимовий, фототехніка, штатив, маска, трубка, ласти та рибальська сітка! Попереду ще один рюкзак, в якому крім фототехніки купа примочок для камер GoPro, зарядки, акумулятори та ноутбук. Мені пропонували таксі за 300 бат, але я був непохитним: 100 бат і крапка! Адже бюджет мого 10-денного маршруту – 150 -200 доларів!

Коли вийшов на велику воду, попереду з'явилися мальовничі зелені гострокінцеві острови, що більше нагадували гори, які  наче велетні що вилізли з води подивитися, що там на зовні відбувається! У той час жара стояла неймовірна — «+33». Та я ще й підігрівав себе махаючи веслом, від чого  просто на очах  таїв:  піт стікав у три струмки.  Мене постійно мучила спрага. Та у якийсь момент, навіть, узяв страх, що Сонце відправить мене у нокаут й мої пригоди почавшись одразу ж несподівано й закінчаться. Жах( І я жадібно пив воду, аж поки інша жахлива думка не ошелешила мене: а чи вистачить прісної води? Тож довелося себе трошки стримувати себе...  І ось, нарешті, після пари мальовничих скель з'явився острів Ко Пані (Ko Panyi) — остання точка звичної цивілізації. Алілуя   Тут живуть у будинках на палях рибалки-мусульмани, можливо, якраз їхні предки й були у команді Сіндбаду? Я висадився на острів, купив коли та води, поїв та вирішив прямо тут поставити намет й лягти спати. На сьогодні, думаю, пригод достатньо! Щось я втомися.

Проте  пригоди мали інші плани що до мене. Тільки-но я зібрався завалитися, як до мене підійшов хлопець. А трясця його, — буркнув я про себе —  може плюнути йому в око?! Дорога, переліт, навантаження, жара, веслування, а  також емоційне перевантаження від усіляких вражень — мене неймовірно виснажили та хотілось просто перепочити, а тут,  раптом, це : хлопця, який до мене підійшов, я сприйняв як того, хто хоче у мене вкрасти мій законний відпочинок! Тож трошки був не в гуморі.  Проте інколи те, що на перший погляд здається неприємністю, виявляється подарунком долі. І Бу, так звали хлопця, був якщо не подарунком, то приємним бонусом до моєї подорожі. Хлопець зацікавився моєю чарівною Корихіткою. Виявилось, він катає туристів на каяках до одного з островів, тож знає усі секретики тутешньої місцевості! Таким чином, зійшовшись на спільному інтересі, ми потоваришували. Бу показав мені злачні місця острова та нехитрий побут місцевих остров'ян. Вони рибалять, та часто привозять на острів туристів,  смачно годують, а потім… — ні, не їдять! Впарюють їм сувеніри! На острові є навіть невелике футбольне поле на палях, школа та мечеть! Увечері, перед сном, я навідався у гості до мого нового приятеля, щоби прийняти душ. Тутешній душ — це бочка з прісною водою: береш черпак і зливаєшся, але, друзі, як це здорово! Відрив від цивілізації робить тебе щасливішим, ти починаєш радіти малому, тому чого раніше не помічав. І я був неймовірно щасливий. До того ж Бу поділився неоціненним досвідом, за що я йому дуже вдячний, та пояснив, як можна з максимальною користю використовувати припливи та відливи. До 9 ранку я маю час рухатися у бік Пхукета, потім, аж зо два дні, варто чекати приплив,  і вже тоді  ловити хвилю з відливом. Тож, якщо на вашому шляху хтось чи щось трапляється, не ігноруйте, бо можливо, це ваш портал до чогось цікавого чи корисного;)

Ліг нарешті спати, і оскільки день видався дуже насиченим, то моментально провалився у забуття. Проснувся  на світанку від заклику муедзина. Було душно. Встав, зібрався, поснідав, взяв 5 літрів води й вирушив до острова Джеймса Бонда. Проплив повз острова Ko Ta Lu Nok. Цей острів — скеля і висадитись на ньому не було жодної можливості. З тієї ж причини позаду залишився острів Ko Ta Lu, а Бу казав мені, що на цьому острові є прихована печерою лагуна, я б хотів на неї подивитися. Але я поспішав, бо ще не знав, як поведеться моя «Крихітка» в морі під час припливу, тому хотів якнайшвидше потрапити на острів Джеймса Бонда. А пройти морем до нього, хоч і вздовж островів, це щонайменше зо кілометрів 6! Як я не намагався, проте до початку припливу на острів не встиг, і мені таки довелося боротися з припливом. Хоч це і вимотує, але сама витівка не безнадійна. Так пройшовши красивий і великий острів Ko Ra Ya Ring, об 11 годині я на своїй «Крихітка» пристала до легендарного острова!

Не встиг я схаменутися, як до мене підійшов якийсь співробітник і показав пальцем на касу! Всіх туристів, що прибувають, чекає ця ж доля, і як я не чинив опір, довелося облетітися в касі: вхід на острів для іноземців - 300 бат! Причому квиткові каси розташовані з двох сторін та лагун острова, туристів тут валом, мабуть, це один із найпопулярніших островів. Усіх приваблює скеля Тапо на тонкій кам'яній ніжці, що стирчить із води. Підпливати до неї судам заборонено: бухту спеціально перекрито буйками. Але це не стосується моєї «Крихітки», адже у мене не судно, а байдарка. Тож я був вільний як птах, чи то риба, і дослідив вже кожний метр бухти, і звичайно, незвичайний острів Тапо (Таро), до якого я підійшов в притулок. Вдосталь насолодившись красою і втомившись від туристів, я все ж таки вирішив трохи повернутися і дослідити великий безлюдний острів Ko Ra Ya Ring.  Адже він був з пляжами, мангровими лісами, великою кількістю крабів та незвичайних риб таких як  мулистий стрибун, що здатний не тільки стрибати, але й пересуватися сушею та  повзати корінням мангрових дерев! Спостерігати за цією формою життя було так захопливо, що я пропустив початок відливу. Дуже цікаво і гарно, в тім треба рухатись далі вздовж диких, але сповнених життя скелястих берегів острова. Саме тут я помітив рифову акулу, їх було дві, однак мені вдалося сфотографувати лише одну! Швидше за все, вони полювали. Я вважав це великою удачею, адже з такою грізною рибою в природних умовах я зустрівся вперше!

Ішов я вздовж скель, ховаючись від спеки, і тут несподівано відчув у днище сильний удар! Тут же в човен ринула вода. От дідька лисого! Я налетів на риф! Байдарка продовжувала захлинатися у хвилях Андаманського моря, і мені довелося робити екстрену висадку на скелястому острові! Інакше моя техніка — фотоапарат, камера, об'єктиви, комп'ютер, наказала б довго жити! З байдарки я витяг всі речі та став оцінювати завдану шкоду. На пробоїну було боляче дивитися – 35 сантиметрів рваної рани на улюбленій байдарці. О це жесть! А в мене тільки велосипедні латки є, навіть клею немає:  його чомусь конфіскували в аеропорту, витягли з багажу! Все, гадаю, припливли. Мною опанувала скруха. Такі пригоди та ще й на початку, — мене зовсім не приваблювали.

Острів – суцільна скеля! Особливо не поробінзониш. Коротше, потрібна евакуація, але тут туристичні судна близько не підходять! Добре, хоч вони взагалі є! Гаразд, почекаю, приверну увагу до моєї корабельної аварії, і мене заберуть, а в місті спробую заклеїти пробоїну та повернутися в море! Вдалині з’явилося туристичне судно, я що навіжений почав махати, стрибати, вигукувати.  На кораблі мене побачили та радісно помахали мені у відповідь! А що б вам повилазило! Минає ще пів години. На трьох наступних судах реакція така сама! Так, думаю, люди – ви просто супер! І головне – жодного разу не тупі! Стоїть чувак, на скелі, де навіть лягти неможливо, тут немає ні піску, ні пляжу, махає щосили! Мабуть, він вам красиву рибку хоче показати. Ні, вже ні – тільки середній палець!

Коротше втомився я махати та почав думати, як розв'язати проблему. Повернутись мені потрібно хоча б на острів Ko Panyi до мусульман, там спробувати байдарку заклеїти. Але до нього – три кілометри! Все одно, гадаю, сидіти тут на скелі та чекати другого пришестя – не вихід! Балони цілі, отже моя «Крихітка» не потоне, головне – техніку не намочити. Беру рулон широкого скотчу і проклеюю їм пролом з двох боків. Начебто тримається. Ну, в дорогу! Тепер акуратно обходжу риф і повільно прямую на острів Ko Panyi. І мені це вдалося. Ввечері на острові знаходжу Бу, показую йому дірень, і – о диво! Він має клей, але немає гумових латок такого розміру!

Тож разом пішли до магазину  та купили товстого помаранчевого скотчу і стали закладати пролом: заклеїли та залатали кількома шарами пробоїну з двох боків. Настав момент ухвалення доленосного рішення: а чи варто продовжувати? Чи варто ризикувати, коли на першому ж рифі пошкодив  байдарку, зробив дірку, в яку  запросто влізе голова? Можливо, багато хто цей крах на другий день вважав би поганим знаком і закінчив би плавання. Проте я не з тих, хто при першій же поразці здається! Тож  вирішив: ні, завтра, коли зійде сонце, знову виходжу у море!