Боїшся - не роби, а якщо робиш - нічого не бійся!

Пастка не в тому, щоб дорослішати, а в тому, щоб перестати мріяти.

Мій шлях до пригод розпочався у 9–10 років, коли після перегляду фільму «Діти капітана Гранта» ми з друзями вирішили  потрапити на «безлюдний острів». Щоправда, нас швидко спіймали й покарали. Так я вперше дізнався, що таке форс-мажор, і відтоді готуюся до пригод дуже ретельно).

Як відомо - мрії визначають наше життя.

Я мріяв про пригоди та далекі мандрівки,  моїм трампліномомріяний  в омріяний  світ пригод   став історико-археологічний факультет, де я захистив дисертацію кандидата історичних наук, але в душі завжди залишався романтиком і шукачем пригод.

Генріх Шліман розкопав Трою, Йоганн Людвіг Буркгардт відкрив для світу Петру, Хайрам Бінгем дістався до Мачу-Пікчу, а Анрі Муо вирушив у джунглі ловити метеликів сачком, але натомість відкрив Ангкор-Ват.

А я взяв до рук кирку та лопату й до 2014 року досліджував Судацьку фортецю в Криму. Під час розкопок до мене часто підходили туристи, цікавилися нашою роботою. І я почав розповідати їм історії: про італійців, про дядька Марко Поло, який жив у Судацькій фортеці, про невільничий ринок у Кафі, про чуму, що потрапила з Криму до Європи, та про походи гетьмана Петра Сагайдачного.

Так я став гідом.

Рекорди залишаються в дипломах, а люди — у серці!

Справжнім мандрівником я став після парі з другом на п'ять тортів. Суперечка була проста: чи можна без жодного досвіду сходжень підкорити Кіліманджаро?

У 2005 році, під час своєї першої в житті закордонної подорожі, яка тривала 50 днів, я не лише виграв парі, а й потрапив до «Книги рекордів України», здійснивши сходження одразу на три найвищі вершини Африки:

Танзанія — Кіліманджаро, пік Ухуру (5895 м);

Кенія — гора Кенія, пік Ленана (4986 м);

Уганда — гори Рувензорі, пік Маргеріта (5109 м).

В Африці, я залишив частину своєї душі, а на додачу — ще й зуб на вершині Місячних гір. Та хоч я й підкорив африканські вершини, найбільше моє серце належить місцевим людям — племенам, у яких мені довелося побувати.

Саме після цієї експедиції народився й мій логотип — африканська лапка. Вона стала для мене символом дороги, пригод і континенту, який назавжди змінив моє життя.

Від фотографії до пошуку сенсів

Під час подорожі я робив для себе фотографії. Тоді я ще не знав, що одна фотографія з масайським хлопчиком переможе у фотоконкурсі українського журналу «National Geographic». Дізнавшись, що я знову вирушаю до Африки — вже на велосипеді від Каїра до Кейптауна, — у редакції мене попросили спробувати знайти того самого хлопчину і зробити репортаж про плем'я масаїв.

Колись знаменитий журналіст Генрі Стенлі вирушив на пошуки доктора Лівінгстона. Він не тільки його знайшов, а й відкрив гори Рувензорі, звідки беруть свій початок витоки Нілу, і став першим із європейців, хто перетнув африканський континент річкою Конго. Я не народився у вік географічних відкриттів, але, вирушивши на пошуки масайського малюка, я потрапив у зовсім інші світи! Племена змінили мій погляд на світ і людей.

Тепер за покликом серця я часто повертаюся жити в зникаючі африканські племена. Про племена, їхні звичаї та культуру я написав багато статей у різні журнали та газети. А зараз чекаю, коли закінчиться війна в Україні, щоб нарешті видати свою книгу «Моє життя в племенах Африки».

Є люди, які просто дивляться на Океан. А є ті, хто вирушає назустріч його таємницям.

Після гір і племен я вирішив здійснити свою дитячу мрію — побувати на безлюдних островах.

У 33 роки я вперше сів у байдарку. А вже через рік пригоди Синдбада-мореплавця перестали здаватися мені лише казкою. Я почав виходити в Океан, відкривати для себе безлюдні острови, ночувати під зоряним небом і слухати, як хвилі розповідають свої історії.

На мене чекали неймовірні зустрічі:

— в Індонезії  з комодськими драконами та величними мантами;

— на Бора-Бора  з акулами й скатами;

— на Філіппінах  із дюгонем і морськими черепахами;

— в Антарктиді з  пінгвінами і величними айсбергами.

Я налітав на рифи, потрапляв у шторми, а в Антарктиді ледь не опинився на спині у горбатого кита.

Але саме ці моменти і є справжнім життям. Мої мрії завжди були тим вітрилом, яке вело мене вперед — до нових горизонтів, зустрічей і пригод.

Підемо зі мною?

Взагалі писати про себе як про мандрівника, журналіста та фотографа можна багато. Раніше я читав чужі історії, а зараз створюю свої. Моє життя перетворилося на книгу з яскравими розділами та незабутніми пригодами.

Я запрошую вас вирушити назустріч власним незабутнім пригодам разом зі мною. Перестаньте боятися, почніть мріяти та будьте готові діяти. Адже мрії справді зумовлюють наше життя!

Ви готові? Тоді — у путь!