На каяке вокруг Бора-Бора Часть 4

Вранці я прокинувся іменинником, стукнуло мені аж 39 папуг! Пам'ятайте мультфільм про Кешу, як розповідав він по телику, що прилетів він на Таїті: - Ви не були на Таїті? Прихована мультяшна реклама спрацювала! Я на Таїті, живу на островах у наметі, дружу зі скатами, ганяю з акулами, їм морських їжаків та ікру заморську….їжакову. І раз так сталося, що я у свій день народження опинився в такому чарівному місті — на узбережжі Тихого океану, то й відсвяткувати його я маю відповідно  — у компанії океанських мешканців. Отже, чекаю, коли в далечині з'являться човни з туристами. Ось і вони! Ну весь, мій вихід.

Знову гребу до місця де підгодовані скати та акули, цього разу поки дійшов — туристи вже й поїхали. Пірнув, а там акули з повітряними кульками та кока-колою на мене вже чекають:)) Жарт, звичайно, але акули, справді, ніби чекали на мене. Морські мисливці, з очима як у лева, кружляли навколо мене хороводи, сподіваючись, що я пригощу їх чимось смачненьким. Але, шкода, у мене не було для них святкових частування, тому через 5 хвилин вони втратили до мене інтерес. Прикро, адже снорклінг з акулами на Бора-Бора — це доза приємного адреналіну! Добре, що це не тигрові, які з того боку рифу бувають заходять потусити. Їх не тільки я, а й рифові боятися. Поки я ганявся за акулами, скати теж кудись звалили, таке відчуття, що вони знають де і коли їх годують і переміщаються від однієї до іншої точки громадського харчування. Місцеві називають це "дорога скатів" — це ділянка лагуни, де живе і переміщуються безліч різних видів скатів. Хоча  більше ніж 3-ох видів скатів на Бора-Бора я і не бачив.

Коли я залишився на самоті — згадав, що теж на званий обід був запрошений, та й попірнати біля затонулої яхти хотів. Але з порожніми руками йти в гості якось не дуже, і тоді я вирішив заїхати в місто за пивком. Прийшов у порт, прив'язав свій корабель і пішов у магазин. Прийшов, а пиво після 13:00 вже не продають у вихідний! Трясця його матері! Не життя, а суцільна нудьга! Хоча ніхто не скаржиться, адже мінімальна зарплата у полінезійців – всього 1200 євро на місяць, менше платити роботодавець не має права – посадять у в'язницю. Ось воно як, нам би такі зарплати, але куди нам до Полінезії. А ще, уявляєте, аж  до 1923 року на Таїті використовували пташине пір'я у якості грошей! Зараз все змінилося і вихідців з Європи тут ласкаво називають "попА" з наголосом на другий склад. Правда ж кумедно? Добре, що не жопА:)) Гаразд думаю, візьму тоді позитиву, а що може бути позитивнішим за Кока-Колу? І дітей порадує та дорослих освіжить. Взяв 2 літри, до речі,  це не дешево, цілих  5 євро віддав! Власне кажучи, на Таїті  всі продукти не дешеві.

Підходжу до затонулої яхти, вдивляюся — на березі не бачу руху, ніхто не зустрічає мене з феєрверками. Причалив — нікого. Вийшов, пішов до будинку — зачинено! Невже кляті краби з’їли цілу сім'ю?) Гаразд думаю, поки попірнаю, а там дивись і сім'я під'їде. Припаркував байдарку і пішов сноркати біля яхти. Затонулі кораблі, яхти, та інші предмети та механізми — підводою набувають якогось таємничого, загадкового ареолу. Одразу у голові з’являються думки про піратів та скарби. Одним словом, прикольно. А ще прикольніше, коли як тут, у цьому місті, коралові сади природно прикрашають затонулу яхту. А дрібні, різнобарвні рибки ширяють вздовж бортів у салоні тяхти.  Дуже гарно! Пірнаєш і тобі здається, що ось-ось з'являться акули людожери, як це буває у фільмах з корабельними аваріями.  Тут можна робити дуже гарні фото та відео під водою,  особливо якщо підгодувати акул і скатів. Уявіть: затонула яхта, корали, водорості, дрібні, різнобарвні рибки, скати, акули та ви. Ну, круто ж! Не розумію чому на Бора-Бора ще досі ніхто не включив її в програму снорклінгу? Однак є й один мінус — це течія, що проходить біля берега, і тим самим каламутить воду. Але, як на мене, локація гарна!

Підходжу до затонулої яхти, вдивляюся — на березі не бачу руху, ніхто не зустрічає мене з хлібом та сіллю. Причалив — нікого. Вийшов, пішов до будинку — будинок зачинено! Невже кляті краби з’їли цілу сім'ю?) Гаразд думаю, поки попірнаю, а там дивись і сім'я під'їде. Припаркував байдарку і пішов у воду сноркати біля яхти. Затонулі кораблі, яхти, та інші предмети та механізми — підводою набувають якогось таємничого, загадкового ареолу. Одразу у голові з’являються думки про піратів та скарби. Одним словом, прикольно. А ще прикольніше, коли як тут, у цьому місті, коралові сади природно прикрашають затонулу яхту. А дрібні, різнобарвні рибки уподобали борти та салон яхти.  Дуже гарно! Пірнаєш і тобі здається, що ось-ось з'являться акули людожери, як це буває у фільмах про корабельну аварію.  Тут можна робити дуже гарні фото та відео під водою,  особливо якщо підгодувати акул і скатів. Уявіть: затонула яхта вся у коралах, та водоростях, дрібні, різнобарвні рибки, скати, акули та ви. Ну, круто ж! Не розумію чому на Бора-Бора ще досі ніхто не включив її в програму снорклінгу? Однак є й один мінус — це течія, що проходить біля берега, і тим самим каламутить воду.

Але повернемося до моєї Днюхи. Посиділи ми на славу, кафешки тут на колесах, увечері під'їжджають до набережної. Смачно, просто і не так дорого: ось 8-10 євро за страву! Хоча "дорого" - це поняття відносне. Правда в нашому розумінні ця їжа — це чистий фастфуд: картопля фрі у величезних кількостях, м'ясо на вибір та салат. Риба тепер тут на вагу золота. Хоча хто б міг подумати. Єдина доступна риба  — це сирий тунець у сушах. Ммм, як на мене, дуже смачно! Ми сиділи, мило спілкувались, їли, запиваючи кока-колою, порції схожі на гори,  а тим часом сонце потихеньку закотилося за обрій — день добіг кінця. Такий ось він День Народження у суворих моряків! Я щиро  подякував Гері, за такий несподіваний, приємний подарунок й пообіцяв, що якщо ще повернусь, то обов'язково до нього заїду з подарунками з України. Завтра я мав відчалити у чергове плавання довкола Бора-Бора, тож попрощався з Гері та його сім’єю.

Вранці проснувся з першими півниками, які тут достатньо голосно кукурікають, і ще раз здивувався, як ото  себе почувають туристи з лакшері готелів, коли по сусідству вранці кричать півні? Але що сказати — місцевий колорит, куди вже без нього! Сів у Хатангу та порулив на зустріч новим пригодам. Обігнувши острів Toopua,  попрямував до єдиного міського пляжу Matira plage – це єдиний громадський пляж на острові Бора-Бора всі інші, можна вважати, приватні. Пляж довжиною 3 км, але вузький і примикає до дороги. Білий пісок плавно потопає в піщаному дні лагуни, вода тепла та мілководна, дно піщане. Краса! Підійшов, а біля берега плескається ціла зграя плямистих скатів орляків. Жаль, що я їх злякав і не встиг зняти.

Чим займаються на пляжі — засмагають, купаються. От і я, так само, безініціативно проводив час, в очікуванні  сонечка, що сховалося за хмарками. Бо наметі у мене було посноркати у рифовому саду, який від пляжу був порівняно недалеко, кілометрів та зо чотири по воді. Просто тут пісочок, а там не полежиш, суцільні каміння. Купався і валявся так до самісінького обіду. І вже після, вирішив, що   досить, треба їхати  пірнати до "Акваріуму": так часто називають Кораловий сад — найкраще місце для снорклінгу на Бора-Бора.Цей сад розташований на південній стороні маленького острова Sofitel Motu. Обійшов остовок — і все, я вже в Кораловому саду. Всіх інших сюди привозять у рамках екскурсії, а можна як я — на байдарці. Звичайно, Кораловий сад — риф якій вражає своєю яскравою красою, великою кількістю та різноманітністю  дрібної риби, але він не такий вже й великий.

Тут тобі й риби папуги, мої улюблені риби метелики, буркуни в цятку, барабульки…. та всіх і не перелічити, так багацько їх тут. Взагалі шкода, що на Бора-Бора така велика кількість риби тільки в одному місці. Корали та навіть сади є і в інших місцях, наприклад там, де канал мант, але риби там в такій кількості вже немає, — виловили. Надвечір я повернувся на міський пляж, дочекався коли почне сутеніти,  дістав зі своєї байдарки Хатанги намет, швидко її розклав і ліг спати. Краби тут не турбували, але зате допізна туди-сюди шастали машини. Як завжди прокинувся на світанку. Сонце вже вийшло з за обрію та розсіяло свої пробуджуючи промені через дрібне сито, та все ожило  заворушилось —  життя набирало обертів. Чи це не чудо! Ранок найкращий час, щоб вполювати як змога більше яскравих вражень від підводного світу. Бо саме в цей час його мешканці пробуджуються та виходять на ранішній променад, щоб поласувати чимось смачненьким. Сьогодні я збирався вдосталь накупатися і посноркати ще раз у Кораловому саду. Міський пляж Бора-Бора гарне місце, і, чесно кажучи, як на мене, він нічим не поступається пляжам дорогих готелів. Ну, хіба що виглядом, а так:  такий же самий пісок, та ж водичка й відсутність рибок. Я неквапливо зібрався і висунувся до свого улюбленого місця снорклінгу. Сьогодні мені пощастило — я побачив мурену. Вона уподобала риф з каменем зовсім близько біля острова. Мурен тут дуже мало. Раніше, стародавні римляни, дуже цінували м'ясо мурен за специфічний смак, а зараз я й не бачив, щоб їх вживали у їжу.

Мурена розглядала зі щілини в рифі мене, а я її, але згодом нам обом набридло, і я подався вивчати підводний світ далі. Найбільше мене захоплювали риби-метелики — екзотичні жителі рифів, що мають одне з  найяскравіших забарвлень  на планеті. І саме це зробило їх найулюбленішими  об'єктами  підводного знімання. Я теж не встояв перед  їхніми зграйками, особливо коли вони витягнутою мордочкою та торкаються  твого пальця, просячи хлібця. Взагалі тут багато риб жебраків, і це зрозуміло, бо  навіщо щось шукати з корму, коли його привозять туристи. Так що риби в Кораловому саду почуваються наче на фуршеті. Причому є зухвальці, які й вкусити можуть, іноді спеціально, але у більшості випадків кусають через те, що у них виривають хліб.  Або, цілком можуть вкусити за апетитну родимку, прийнявши її за корм.

Вдосталь напірнавшись, вирішив йти на мота, ближче до аеропорту, адже післязавтра в мене виліт. Настав час починати збиратися додому, треба було  перебрати речі, дещо запакувати. Й ось я знову напівобжитому моту Піті Ао. Вибрав тільки інше місце де не було стільки крабових нір. Погода надвечір знову зіпсувалася. Я заліз на пальму, що схилилась над пляжем, і оцінював ризики великого дощу. Але, як кажуть, хочеш побачити веселку, будь готовий потрапити під дощ. Адже намет мій, як виявилось,   до біса: від дощу не сильно рятує. Якщо намокне просто перед вильотом викину, адже коштує він менш як 10 доларів — це аж 2 пляшки кока-коли. Ліг рано, ніч пройшла  напрочуд добре, лише трохи покапало. Встав теж рано, о 4-й. Було ще темно, та в мене вже все було складено крім намету. Тож склавши намет я вийшов у лагуну під куполом зіркового небосхилу. Романтика! Їду в морській та небесній нескінченності та розмірковую, що головне в таких морських подорожах? Віра, що жодне бажання не дається нам окремо від тієї сили, з якою можна його здійснити. Проте лише той, хто не боїться перейти межу, знає, наскільки далеко він може зайти.

От і закінчилась моя подорож: я в аеропорту чекаю на літак. Дев’ять днів пролетіли як одна мить, але скільки всього за цю мить неймовірного та яскравого відбулося, вражень вистачить на все життя. Я двічі на байдарці обійшов Бора-Бора, відчув на собі й  морську стихію, й небесну, у вигляді дощу; спілкувався зі скатами та акулами, відбивався від крабів-людожерів, насолоджувався  божевільними краєвидами, познайомився з цікавими людьми, та багато мріяв  про нові пригоди подібні  до казок Синдбада мореплавця. А мрії — їх потрібно втілювати, адже ризик однієї пригоди дорожчий за тисячу днів добробуту та комфорту. Я в цьому переконаний!

У результаті мої пригоди обійшлися мені в 175 євро: 150 на авіаквитки (у мене було два внутрішні перельоти Бора-Бора-Райатея-Таїті) і 25 євро на їжу. Ну а попереду ще чекав найдовший переліт у моєму житті додому. І ось що я вам скажу: Спочатку мрії вам здаються неможливими, потім неправдоподібними, а потім неминучими!