На каяку до драконів Комодо

Стародавня індонезійська легенда свідчить, що якийсь принц, якось вирішив вбити дракона, що жив на острові Комодо. Але тут перед ним з'явилася його мати та сказала: «Не вбивай дракона! Це твоя зачарована сестра Ора. Я вас народила разом. Вважай її рівною собі! Ти брате, а вона твоя сестра!». З того часу, на далеких островах Комодо і Рінча, пліч-о-пліч живуть люди та дракони.

Все це казки, скажіть ви. А якщо ні, якщо дракони насправді існують? Просто вони трохи видозмінилися в ході еволюції: зменшилися в розмірах, розучилися літати та дихати вогнем, але не перестали їсти людей. Чому ні? Почувши цю легенду, мені стало цікаво. Треба було все особисто перевірити. Адже все: що незвичайне, екстремальне, небезпечне та важко доступно – притягує мене як магніт. Тож, я почав вивчати цю тему.

ПІДГОТОВКА ДО ПОДОРОЖІ

Дізнався, що крім драконів, національний парк Комодо, славиться соєю флорою і фауною і вважається одним з нових чудес природи. Тут абсолютно приголомшливий підводний світ, що манить і лякає одночасно, оскільки зустріти рифових акул у цих місцях практично норма.

Круто, подумав я, представивши себе в ролі відважного приручника драконів)) Шило всередині мене закрутилося, п'ята точка загорілася, і я швидко склав план з доставляння мого тіла в Царство Драконів. Так, я чудово розумів, що ризик стати їжею для великої ящірки досить високий. Але, друзі, коли мене це зупиняло;)

Проте,  стати чиїмось обідом, мені  зовсім не хотілося. Тому я почав шукати всілякі джерела з інформацією про гігантські рептилії; вивчати випадки нападу драконів на людей, адже моєю метою було не просто подивитися здалеку на дракона, а ще й спробувати приручити його.

Я з'ясував, що напади драконів на людей відбуваються нечасто, але все ж таки відбуваються.

Так у 2007 році, восьмирічний хлопчик, граючи у футбол, побіг за м'ячем у кущі, де на нього вже чекав  дракон, який і вбив його. Попереднім загиблим від зубів комодоських драконів був швейцарський натураліст. У 1974 році він вирушив до Індонезії, щоб ближче познайомитися із життям загадкових доісторичних істот. Це знайомство стало для нього фатальним. Аматор дикої природи відстав від групи та зайнявся самостійними спостереженнями. Більше натураліста ніхто ніколи не бачив. Так, досліднику не пощастило. Проте, я сподіваюсь, що мене така доля обійде і все закінчиться гаразд. Але я також чудово усвідомлюю, що все може статися!

Мене заспокоював той факт, що зазвичай напад дракона обмежується подряпинами або укусами. А це не смертельно! Битиметься з драконом у 21 столітті це навіть прикольно: - Гей, бро, звідки у тебе цей шрам. – Який? Цей? Та так, дрібниця ... з драконом бився))) Звучить круто!:)

Найбільше, звичайно, мене вразила історія битви аквалангістів з драконами, що тривало цілих два дні. Це жесть!

У 2008 році група аквалангістів, Кетлін Мітчінсон, Шарлотта Еллін і Джеймс Меннінг була знесена підступною течією за 40 кілометрів від місця занурення. Близько опівночі група вибралася на пляж, як виявилось, це був острів Рінча, де за оцінками мешкає близько 1100 комодських варанів. Атаки почалися одразу. Жорстокі дракони неодноразово нападали на знесилену шведку: кусали за гідрокостюм дайвера. В цей час інші нирці кидали каміння в драконів, намагаючись їх відігнати. Протягом двох днів та ночей травмовані водолази боролися з варанами та тропічною спекою. Поки рятувальники не помітили плямистий помаранчевий аварійний буй, закріплений дайверами на скелях. Ось історія — непридуманий сюжет для  фільму жахів.

Деякі місцеві та рейнджери носять на собі сліди та шрами від пащі та зубів дракона.  Але  їм не просто щастить! Місцеві наглядачі острова – це «люди дракони»: вони з дитинства тісно взаємодіють із доісторичними рептиліями й все знають про них! І, навіть, попри наявність солідного досвіду, іноді все-таки рейнджери стають жертвами величезних ящірок-драконів.

Проте я вірю, що якщо вибрати правильний підхід, то будь-яке звірятко, навіть дракона, можна приручити. І Ніколь Вілота, жінка — відомий дослідник рептилій, підтвердила це. Три місяці ця відважна дослідниця спостерігала за драконами Комодо. При цьому задля безпеки вона носила на собі справжню кольчугу! Через півтора місяця вона наважилася і почала близько підходити до варанів і навіть годувати їх практично з рук. У такий спосіб Ніколь потоваришувала з драконами, давши їм імена: Великий бос, Маленька дівчинка, Хутан та інші. Ще один дослідник драконів – американець Уолтер Оффенберг. Спостерігаючи та вивчаючи звички драконів, він з сім'єю прожив у наметі на острові Комодо 13 місяців. Його спостереження в результаті лягли в основу його книги «Екологія поведінки комунанського варана». Уолтеру теж вдалося приручити диких гігантських ящірок.

Якщо вірити цим вченим, то приручити дракона можна, але так вважають далеко не всі. «Дракони дуже небезпечні!» - сказав би вам відомий журналіст Філ Бронстайн, між іншим, колишній чоловік Шерон Стоун. Його у 2001 році прямо в зоопарку Лос-Анджелеса атакував, звиклий до людей, ситий комодський варан. Під час нападу дракон пошкодив йому ногу і ледь не відкусив великий палець на нозі. Але лікарям вдалося залікувати рани та врятувати кінцівку Філу.

Крім інформаційного прокачування, я добре підготується до зустрічі з рептиліями: убезпечився та озброїться. Через відсутність кольчуги, крім стандартного набору: намети, спальника, каремата, мотузки, ліхтарика, аптечки, сірників, байдарки та інших необхідних речей – я вирішив взяти з собою перцевий спрей для самозахисту від тварин. На ведмедів він діє, а ось чи подіє він на варанів, ніхто не знав. Також для самозахисту я вирішив, як Мауглі, носити ніж прямо на грудях.

І так я зрозумів, що приручити можна, але, також, цілком й можливо стати закускою для комодських дракончиків. Завдання ще ускладнювалось тим, що я не мав 13 місяців, як в американського дослідника Уолтера Оффенберга.  Ба більше скажу, у мене не було місяця. На все про все, з урахуванням моєї подорожі на байдарці до острова Комодо, на приручення дракона я мав три дні! Хтось із читачів скаже, що я хворий. І я не заперечуватиму. Так,  мною рулює божевілля. Багато хто мене відмовляв від цієї витівки. Але я вже зробив крок на зустріч пригодам! Як у нас кажуть, безумство та відвага всі переможуть! І вони вже несли мене в далеку Індонезію.

НАЗУСТРІЧ ПРИГОДАМ

Отже, мій шлях лежав до Малих Зондських островів. До яких, зокрема, належатиме й "Казкове Балі". Але цей острів мене мало цікавив! Лише як індонезійська точка транзиту. І ось, нарешті, вранці, я приземлився в Лабуан Баджо (Labuan Bajo) – це невелике портове містечко у західній частині острова Флореса. Саме звідси  починаються майже всі тури до знаменитого національного парку Комодо. До якого, до речі, входить не лише острів Комодо, а ще й до п'ятнадцяти дрібніших, але дуже мальовничих острівців, які називають Палау. Острови Рінча та Падар, на яких теж живуть дракони, так само національного парку. Тут, у Лабуан Баджо, можна зафрахтувати на день, або на кілька днів, невеликий корабель чи моторний човен, щоб дослідити морські глибини які так і кишать незвичайною морською фауною, чи відправитись у лігво до драконів.

У мене було вже все необхідне, крім води. Вода у моїх морських пригодах, мабуть, найважливіше. Тому домовившись біля аеропорту з мототаксистом, ми заїхали до міста для поповнення водних запасів. І відразу вирушили вздовж рисових полів до селища Мандеджага (Mandejaga), що знаходиться за 12-15 кілометрів від Лабуан Баджо. Там знаходиться дуже гарна гора, коли я її побачив на фотографії, то запросто б повірив, що саме на ній живуть, або точно колись жили дракони. Це чудове місце я вирішив взяти за точку свого старту.

Навпроти цієї гори знаходиться дуже мальовничий острів Келор (Kelor Island). Він мав стати моїм першим пунктом, добравшись до якого, я мав перевірити стан свого каяка перш ніж з головою поринути у пригоди! Поки збирав байдарку і закінчував останні приготування, почав кропити теплий грибний дощик. Коли я вийшов в океан дощ посилився, проте пройшовши уздовж берегів острова Солока і пристав до острова Келор, дощик пройшов. Острів Келор дуже популярний у туристів через свій бездоганний піщаний пляж Moringa Snorkeling Beach. Пляж немов гігантський язик що йде з двох сторін у воду та облизує теплий океан. Сам по собі острів кам'янистий і за пляжем одразу здіймається пагорбом. З його вершини відкривається дуже гарний, панорамний краєвид на острів Флорес, з такою ж  самою казковою горою, та навколишні острови. Також з пагорба добре видно острів Рінча, а у чудову погоду, вдалині, можна розглянути легендарний Комодо. Але популярність острова у туристів, що снують тут, мене відлякала, тож вирішив слідувати далі — на  острів Кукусан (Pulau Kukusan) що знаходився трохи далі. З далеку він виглядав безлюдним. Однак в мої плани втрутився дощ, навіть злива. Він звалився несподівано, коли я вже йшов хвилями. Дощ був такої сили, що видимість впала до 50-70 метрів. Телефон з джипієсом та guggl картами, я не ризикнув під дощем діставати, тому повернув назад. І обійшовши вже знайомий острів Келор, пристав серед трьох мангрових дерев до берега.

Це вигляд мені здався дуже мальовничим, а невеликий пляж був абсолютно порожнім, тож  вирішив: сьогодні заночую саме тут. До вечора дощ пройшов, але в мене, окрім вологого намету, який я встановлював під дощем, промокло багато речей. Відволожився навіть фотоапарат, а я ж його ховав у гермомішку. Тому вранці з приходом хорошої погоди мені довелося довго сушитися. Поки сохли речі я спробував посноркати, але тутешній підводний світ мене не вразив: риб було мало. Ну, нічого, це тільки початок! І ось я знову ловлю хвилю, тепер вже сонце світить нещадно, і я не знаю, що насправді краще, дощ чи сонце?

Тут, як я вже вище писав, невеликі острівці називають Палау (Palau). На мій подив вони були дуже посушливі й кам'янисті. Наче це не тропічні острови, а австралійські пустелі. Всім своїм виглядом вони дуже відрізнялися від острова Флореса. Який, перебуваючи від них на відстані всього 3-15 км, просто потопав у зелені! Друге моє здивування — це те, що багато цих палау, які, на мій погляд, абсолютно не пригідні для життя, де нічого не можна виростити, — заселені місцевими. Тому там живуть одні лише рибалки та капітани різнокаліберних суден та човників із сім'ями.

Острівець Кукусан (Pulau Kukusan) як для мене — «людини дикуна», виявився занадто населеним. Оскільки тут жили рибалки, то сноркати в окрузі було марно: зрозуміло рибу виловили. Тому пройшов його дотичною вздовж берега, направившись до острівця Бангкау (PalauBangkau), який здалека здавався безлюдним, оскільки з одного боку був підперезаний мангровими лісами. І ось тут, у цих казкових затоплених лісах, була та чарівна благодать. Під покровом зелених крон, серед переплетених коренів у прохолоді — було просто чудово. До того ж у цьому чарівному лісі щось постійно посвистувало, покрякувало і клацало.

Ідеш серед  цих казкових дерев і здається,  ось-ось з під коріння, з під корчі вискочить  водяний або русалка. Одним словом, краса та благодать! Мангри стали моїм улюбленим притулком під час денної спеки. Коли температура перевалювала за 40 — я спрямовував свою байдарку в мангри, щоб просто не просмажити свою шпаківню та надувний каяк на сонці.

На ночівлю  попрямував на острівець Пангу Бесар, треба було прийти за годину до заходу сонця. Вітру та хвилі майже не було, тож  відстань у два кілометри подолав за мить. Коли причалив, то на пустельному пляжі  встиг не лише поставити намет, а й добре скупатися. Милуючись заходом сонця я мріяв швидше вже зануритися у яскравий підводний світ околиць Комодо, адже багато хто вважає його одним із найкращих місць в Індонезії для дайвінгу та снорклінгу. І мені це вже не терпілося перевірити. Так і заснув у мріях, а вранці піднявся коли тільки-но почало мріти, бо тут бувають дуже великі відливи у цей час. Погода видалась чудовою, сонце ще не пекло, тож швиденько поснідавши вівсяною кашею з пакетиків залитою водою — що дуже  зручно та мобільно — попрямував до остова Канава (Kanawa Island). Назва така собі  — не визиває якімось райдужних асоціацій. Проте не все то канава, що зветься канавою! Виявилось, що снорклінг тут дуже крутий. Ось вони сотні та тисячі рибок, серед дивовижної різноманітності коралів різних форм і забарвлень. Тут і анемони, і риби метелики, і нахабні матросики. Причина такого життєвого розмаїття через те, що Канава – це приватний, маленький острівець із гарним готельчиком. Тож господарі, звісно, зацікавлені у туристах — заборонили на рифах місцевим рибалити, а також  ставити намет. Тому після кількох годин хорошого снорклінгу,  вирушив на сусідній великий острів Сабауор Бесар (SabayorBesar).

Причаливши до незвичайних червоних скель із граніту, під ними помітив відокремлений пляж з невеличкими мангровими заростями та рифами. Просто прекрасне місце для табору. Поставив намет і вирушив на невелику прогулянку по скелях. Піднявся на них і хвилин на 20 завис у медитації: вид зверху приголомшений. Бірюзово-блакитна вода на рифах спочатку переходила в ультрамаринові кольори, а потім, біля острівця Канава, з якого я прибув, переходила у світло-блакитні. Я б і далі милувався, проте спека зігнала мене зі скель у воду і був дуже розчарований, бо підводний світ виявися не таким яскравим як сподівався, адже  читав, що біля острова Бесар, гарний снорклінг?! Отже, міркував я, потрібно шукати біля готелів та лоджій. На цьому острові згідно з картою їх було два. Причому, один десь поруч. Виявилось він  приховався за поворотом. Вранці знову довелося спускати човен ще до сходу сонця, щоб не потрапити в відлив і не залишитися кукувати тут до обіду. Тільки-но вийшов і став огинати острів, як через десять хвилин дійсно побачив кілька понтонів. Перший був необжитий, а ось другий виявився притулком, можна сказати будинком для дайверів та снорклерів (тут я пропишу як він називався)

І дійсно тутешній снорклінг виявився одним з найкращих: багато різних риби. Однак у спілкуванні з місцевим адміністратором Семом, я дізнався, що найкрутіший снорклінг в районі острова Комодо! Тільки на байдарці туди не потрапити: заборонено! Перше – це підступні течії! Тут Індійський океан перетікає в Тихий і між островами Рінча-Падар-Комодо утворюється дуже сильні течії, до того ж вони посилюються через великі припливи та відливи. Але, навіть якщо мені пощастить і мене не знесе у відкритий океан, мене затримають рейнджери: без гіда на цих островах перебувати не можна. А через викрадення драконів, правила відвідування, і контроль — у рази посилився. Я чув цю історію: в Індонезії затримали контрабанду драконів, близько 50 штук! Я ще тоді подумав що все це брехня, бо як таких гігантських варанів змогли у такій кількості відловити? Проте виявилося, що живий Дракон дуже ласий видобуток для контрабандистів. Адже ціна на нього на чорному ринку сягає 40 тисяч доларів!

Тож вся ця історія правда, але із двома поправками: контрабандисти відловили не драконів, а дракончиків — молодих комодських варанів. Та після проб ДНК з'ясувалося, що вони не з Комодо, а з Рінча та Флореса. Відповідно, місцеві жителі, які мешкають на Комодо, не замішані в контрабанді. Це, до речі, і  урятувало містян від виселення! Влада реально збиралася закрити острів для туристів і виселити всіх її жителів. Тому якщо я хочу туди потрапити, і тим більше спробувати приручити дракона, то мені потрібно заручитися підтримкою людей драконів! Тих самих «братів і сестер», які вже сотні років проживають разом пліч-о-пліч з драконами. 

Оскільки у мене ще була мрія поплавати з морськими дияволами – гігантськими скатами, мантами — тож я поцікавився у Сема, де їх можна зустріти. Пірат Сем хитрий, одразу збагнув що до чого і примруживши ліве око з усмішкою сказав: - Саме завтра ми пірнатимемо до морських дияволів — він покосився на мою байдарку і з усмішкою продовжив — І на твоєму човнику за день туди точно не дійти. Це по-перше! А по-друге, друже, це вже буде територія заповідника Комодо, тож рейнджери 100% тебе перехоплять. А після морських дияволів, не повіриш, ми збираємось відвідати острів драконів. Тож, якщо хочеш, можеш приєднатись завтра до нас. Попірнаєш разом з  нами, а потім відведемо тебе на Комодо. Там наведеш довідки, з потрібними людьми познайомишся. Можливо, хтось тобі й допоможе. Ну як тут устояти та не погодитись?! Кожна людина – це дверцята в інший світ, і можливо, саме той, що шукаєш ти. Так і Сем став тією хвірткою, провідником до омріяного мною світу драконів та морських дияволів. Такий ось він шлях до мрії, прокладається через безліч запитів, які ще й потрібно правильно сформулювати, щоб отримати потрібну відповідь яке й приведе до мрії.  

ЗНАЙОМСТВО З МОРСЬКИМИ ДИЯВОЛАМИ

Місце куди приходять «морські дияволи» називається Манта поінт. Воно недалеко від острова Комодо і невеликої піщаної мілини Така Макасар (Taka Makassar). Світову популярність «морський диявол», або, як їх ще називають, манта, отримав завдяки своїм величезним розмірам. У найширшій частині тіла, від одного кінчика плавця до іншого, він може досягати 7 метрів. А вага його іноді сягає 2 тони! Ще в морського диявола біля рота є плавці, які при плаванні закручуються і стирчать перед його мордою, мов роги: вони потрібні йому для полювання. Під час харчування він направляє ними в рот потік води, багатий на планктон і дрібну рибку.

Всупереч на значні розміри й жахливий вигляд — це одна з найнешкідливіших і найдивовижніших морських риб. Правда, за старих часів, люди так не вважали та вірили, що морський диявол обертає своїми плавцями-крилами людей і забирає їх на дно. Тому, власне, його й прозвали «морським дияволом». Але все це легенди: гігантський скат харчується виключно планктоном та дрібною рибкою. І на відміну від інших скатів, більшу частину свого життя, манти проводять у верхніх шарах відкритого моря.

Коли ми прибули на Манта поїнт, то тут же з човна побачили манту, що ширяла. Моя мрія стала реальністю. Через коротку мить я насолоджувався суспільством морських дияволів. Їхні підводні польоти й справді чарують. Коли гігантський скат пролітає поряд з тобою в товщі води — здається, що ти опинився в іншому світі, ширяєш у невагомості з незвичайними формами розумного життя. Бо під водою, манта, як на мене, найбільше схожа на інопланетянина. А ще тут поряд з острівцем Така Макасар дуже гарні корали. На них я бачив дві черепахи, а з одною  навіть посноркав у компанії з великим скатом. Так що, можна сказати, моя підводна програма перевершила всі очікування і була виконана максимально.

ОСТРІВ ДРАКОНІВ

Наступна наша зупинка – легендарний Комодо. Якихось особливих красот на острів немає, ну крім відомого рожевого пляжу, на якому пісок рожевого кольору. Причалюємо й понтоном відразу прямуємо до воріт парку. Ласкаво просимо до Комодо! Почуття схожі наче тебе висадили на острові де розбитий Парк Юрського періоду: тобі вже скрізь мерехтять дракони. Місцеві гіди нам проводять інструктаж: не підходити, не чіпати, дотримуватись дистанції тощо. Тут можна вибрати кілька різних маршрутів. Через нестерпну спеку більшість туристів вибрали короткі треки до джерел. І лише троє безумців, до яких входив і я, вибрали довгі маршрути.

Гіди беруть у руки довгі палиці що у кінці розходяться рогатинами, і ми розходимося по різних стежках. Поки ми гуляємо, я налагоджую контакт із нашим молодим гідом. Його звуть Джек, правда не Горобець, а Албані (Jacky Albany). Я подумав, що Жека та Джека, будуть непоганими напарниками. Почав  з ним розмову з далеку: Так, мовляв, і так, сам я не місцевий, але дуже хочу з дракончиками пожити та близько поспілкуватися. Як ти на це дивишся? Мій гід, не довго роздумуючи, відповів, що це здорово! Поступово я озвучив йому свій план! І Джек, всупереч чималому ризику, погодився на мою авантюру. Ми вдарили порукам.

До речі, драконів, за час прогулянки ми знайшли тільки біля джерела і лише двох: вони відпочивали. Їхні розміри мене вразили: десь під два метри, але пишуть, що тут водяться дракони й по чотири метри завдовжки! Джек, щоправда, спростував цю інформацію. Він сказав, що, може, колись тут такі й були, а зараз максимум до трьох метрів та до ста кілограмів. І те, їх ще треба знайти! Крім того, гід пояснив, що опівдні дракони ліниві та в спеку у них сієста. На драконів треба йти рано-вранці або ближче до вечора! А про каяк я можу забути: тут мені ніхто не дасть сплавлятись.

Були вже прецеденти зі штрафами та поліцією на сусідньому острові Рінча. Та й дійти до Комодо на каяку — дуже великі ризики, запросто течією віднесе в океан. Джек був готовий допомогти мені з прирученням драконів, але без зайвих очей. І без самодіяльності із байдаркою. Для цього, на острів Комодо, я вирушу разом із місцевими на громадському човні, щоправда, ходить він не щодня. Це буде за два дні, і Джек забере мене з Лабуан Баджіо. За цей час я маю туди встигнути повернутися на каяку. При цьому мені ще не заважало подивитися інші острівці.

До п'яти годин вечора я вже знову був у піратському таборі ХpiratesDiveCamp. І перед тим, як ставити намет поруч на пляжі, встиг ще скупатися. Увечері я вирішив, якщо така справа, треба відзначити, манти, черепахи, скати, корали й нарешті дракони!  

Два дні мені знадобилося на повернення до Лабуана Баджіо. Вдень я відпочивав у мангрових лісах, після обіду ловив хвилю та припливно-відливні течії. За ці два дні плавання я зустрів двох спливаючих черепах, ухилявся від переляканих гостроносих сарганів. Іноді вони вилітали прямо за кілька метрів перед носом байдарки. І мені доводилося відразу гальмувати. Бо якби такий літун своїм носом потрапив у байдарку, я думаю, він би її пробив, але, якщо чесно, такого експірієнсу мені не хотілося. Тішило те, що сарган, бувши хижаком, сам боїться стати здобиччю, тому й тримається на мілководді та недалеко від берега, у манграх. А ще дуже круто дивитися як полюють тунці: на їхні атаки на зграї рибок. Коли вони з глибини атакують, дрібна рибка, мов конфетті  з хлопавки, розлітається  з води, а  потім слідує важкий ляпанець об воду тунця, що падає на бік.

Зворотний маршрут я побудував вже через інші острівці й палау такі як Себайур Кеклі, Клепор, Сулемен, Сатонда. На острові Сатонда хотів заночувати, але там виявився похмурий цвинтар! Довелося веслувати на ночівлю аж до Кеклі та наступного дня вкластись поповній. На шостий день, в обід, я закінчив своє плавання на точці старту, в селищі Манджеджага. Висушив, склав байдарку, і пішов пішки до траси, де спіймав мототаксі, і вже по темряві заселився в маленький готель! Увечері, крім душа на мене чекала благодать, вулична смажена риба, кальмари, холодне пиво та Джек. Він спеціально дістався міста на туристичному човні, щоб завтра мене забрати на Комодо, у своє село «людей драконів».

 Йшли на острів ми три години. І ця подорож була воістину незабутньою)) Річ у тім, що на човні сидячих місць не передбачено, і ми немов дрова каталися по всьому човну. На додаток, щоб ви розуміли всю гостроту відчуттів, між островами реально дуже сильна течія. Така – як на гірських річках. Так от, несподівано для себе самого, я потрапив на морський екстремальний рафтинг.

Село Комодо, це невелике типове селище з двома тисячами мешканців  «людей драконів». Самих драконів на острові приблизно стільки ж. Можна навіть сказати, що у кожного мешканця є брат чи сестра дракон! Селище знаходиться в бухті, за 4 кілометри від входу в національний парк Комодо. Будиночки переважно на палях або зі сходами, внизу кухня, а самі мешканці за традицією живуть на другому поверсі. Варани часто навідуються на околицю села, а іноді й у село. Драконів приваблюють, кури, кози, запах їжі тощо.

Джек запропонував оселитися в нього, і я погодився. Спочатку  планував жити на терасі, але Джек оселив мене в будинку виділивши цілу кімнату з матрацом і навіть притяг звідкілясь вентилятор. Вже в будинку я познайомився з дружиною Джека та його двома маленькими дітьми, хлопчиком та дівчинкою. «Люди дракони» живуть тут не багато, причому близько 70 відсотків остров'ян зараз виживають за рахунок туристів. Раніше вони були мисливцями та рибалками. Вбили оленя або дикого кабана, а нутрощі принесли в дар драконам. Але вже сорок років як полювання, так і риболовля заборонена у зв'язку з утворенням на території Комодо національного парку. Жителів хотіли переселити, але вони не захотіли йти: тут їхній дім, тут їхні дракони!

Після нагоди з крадіжкою та контрабандою 50 комодських драконів, гостро постало питання: Що робити з «людьми та драконами»? Комодських варанів і так залишилося всього близько 5 тис., а ціна за дракончика на чорному ринку становить від 10 до 40 тис. доларів! Джек каже, що весь цей кіпіш із закриттям острова Комодо для туристів, пов'язаний саме для того, щоб під шумок виселити місцевих. Але вони твердо вирішили, що не підуть!

Увечері, за традицією, сім'я Джека зібралася за вечерею. Мене також запросили. Дружина Джека приготувала смачну рибу гриль із рисом – це їхня основна їжа. На сім'ю з чотирьох осіб вони зазвичай готують дві риби. Овочі — огірки, помідори — велика рідкість. Я встиг походити селом, тут усі живуть дуже скромно. Майже в кожному будинку вміють красиво з дерева вирізати драконів. Я навіть купив собі дракончика у батька Джека на згадку. За вечерею ми обговорили наш завтрашній план щодо нестандартного контакту з драконами й лягли спати, все ж таки вранці рано вставати.

Піднялася разом із першими променями сонця та на місцевому човні дісталися входу до національного парку. Завдання було простим, точнісінько як у мультику «Як приручити дракона»: поки варани ще активні, потрібно було залучити їх рибою на пляж. Рибу вони дуже люблять і готові заради неї навіть погуляти з вами. Джек прив'язав рибу на ціпок, а далі справа техніки! Цей секрет Джек підглянув, коли BBC та National Geographic знімали фільм. Ті варани, що пару днів тому спали мертвим сном не рухаючись біля ресторану, ожили й потяглися до пляжу, чим дуже схвилювали кабанчика що мирно пасся. Та й олені стали поводилися насторожено. Якщо потрібно, місцеві зроблять так, що дракони навіть попливуть! Дракони справді плавають, і непогано, але вони не дуже люблять водні процедури.

І ось вона мить про яку я мріяв:   гуляю пляжем з двометровим драконом, можна сказати, що вже з моїм ручним драконом. Сиджу з ним поряд і милуюсь океаном, навіть стрибаю над ним. Звичайно, я сильно ризикую, тому що перебуваю дуже близько до тварини, але риба смачніша за мене. Виходить, зараз приручити дракона зовсім не складно. Головне, щоб дракон мав гарний настрій. Адже з нами на пляж пішли два дракони, але дорогою один передумав та повернув назад.

Потім з Джеком ми пішли в ліс, до джерела, і по дорозі зустріли ще двох драконів, які прямували по якихось своїх справах. Ми їм були зовсім не цікаві. Крім того, нам траплялися часто олені та дикі свині, набагато частіше, ніж дракони. На самому джерелі, при огляді, нікого не було. Але за фактом за нами стежили два дракони в кущах. Один сам підвівся і пішов, а іншого я вистежив. Саме з цим драконом я і знімав відео, перебуваючи буквально за 10 сантиметрів від нього. Джек сказав, що я робив те, що роблять божевільні дресирувальники крокодилів. Те, що я просто над драконом присів і розмахував руками, все одно що засунути голову в крокодилову пащу. Укусить, не вкусить, як пощастить. Мені пощастило:)

Тепер трохи про драконів! На перший погляд, дракони можуть здатися неповороткими та повільними, але це не так! Вони чудові мисливці у них досить гарна  реакція, вони запроста можуть наздогнати оленя чи кабана. Хоча швидкість розвиваю не велику — до 20 км на годину. Їхня перевага — це напад із засідки. Багато хто вважає, що в слині дракона дуже багато інфекцій: понад п'ятдесят різних штампів, а деякі навіть стверджують, що дракони зовсім отруйні. Мовляв, у фільмах часто показують, як дракон вкусив свою жертву і далі чекає, коли вона загине від отрути чи зараження крові. Але за фактом, виходячи зі спостережень, це не зовсім так. Вчений Уолтер Оффенберг спостерігаючи за 17 атаками драконів на оленів та іншу дичину, встановив, що в 11 випадках жертва була спіймана і вбита протягом десяти-тридцяти хвилин; дві тварини вижили, хоч і мали рани; ще двоє померли пізніше, швидше за все від зараження крові, доля інших жертв невідома.

Виходячи з цих спостережень можна зрозуміти: Дракон не чекатиме, атакуватиме, причому атака буде несподіваною і блискавичною, якраз, коли ти розслабиш булки. Так, дракони Комодо, справді, унікальні тварини. У разі відсутності самця, самка здатна сама відкладати яйця. З таких яєць вилуплюються виключно самці. До того ж у рептилій трьохкамерне серце, але у варанів воно чотирикамерне, і є окремі круги кровообігу, що наближає комодських драконів до ссавців та птахів.

Провівши три дні та дві ночі на Комодо, я дуже добре та близько познайомився з драконами. І тепер сам знаю, що на острові їх два типи. Перші — ті, які звикли до людини, нас абсолютно не бояться! Це з ними я гуляв пляжем, ліз до них мало не цілуватися. Вони не агресивні, але все це до певного часу. Бо вони не мають страху перед людьми. І дуже добре, що зі мною нічого не сталося. Другий тип — це дракони мисливці, вони живуть трохи далі від людини, тому що її боятися, зате їм належить не 5% острова, куди приїжджають туристи, а 95! Ми з такими зустрічалися, їх вистежити досить складно, вони дуже полохливі. Але можливо, запах крові,  додав би їм відваги.

Якщо з села по пляжу піти до національного парку Комодо, то скоріш за все, що 1-2-х драконів ви зустрінете. Ми зустрічали,  вони люблять прикидатися колодами. Але якщо розуміють, що ви їх помітили — повільно встають та йдуть геть. Переслідувати особливо їх не варто, тому що їхня поведінка не передбачувана, і вони швидко ховаються. Джек їх дуже боявся. Він вірить у силу зубів та слини драконів.

Є ще один тип драконів — це дракони падальники та злодюжки. У пошуках, чим би поживитись, вони забрідають на околицю села. Але попри це мешканці села їх не ображають. Відомий випадок, коли на острові Ринчамісні вбили дракона, лише після того, як він протягом десяти років на околиці села вбив чотирьох домашніх буйволів. І чаша терпіння у місцевих луснула лише після того, коли дракон убив вагітну самку і перегриз сухожилля самцю буйвола. І тільки тоді його довелося вбити.

До речі, саме люди знищили найбільших драконів на Землі – Мегаланії. "Велика волоцюга" важила близько 600 кг, а в довжину була до 7 метрів! Це була вершина харчового ланцюга в Австралії, допоки 40 тисяч років тому, на Зелений континент, не прийшли перші люди. Так що та легенда про брата і сестру, людину і дракона, які жили пліч-о-пліч в одному світі, на одному острові — зовсім не легенда. Дракони й справді існують!