Острови національного парку Пханг Нга День 3-4

Під пісню-заклик муедзина сотворити молитву — я розплющив очі. Тільки-но  почало світати й перші промені сонця визирнули із за небокраю. Я вдихнув на повну грудь в надії вловити ранкову свіжіть, проте свіжістю і не пахло: як і вчора, на дворі стояла неймовірна духота.Дивлячись на далекі острови, я знову замислився про те, що на нас із «Крихіткою» чекає сьогодні? «Хатанга» - модель моєї байдарки, по суті, означає назву невеликої північної річечки, і не призначена для подорожей океаном. Чи витримає вона, адже попереду - 100 кілометрів невідомості. Тут хочеш — не хочеш, а починаєш мислити, як лицар перед битвою: нехай ти безстрашний, сповнений сил і відваги, але дуже багато залежить від твого коня, а він у мене поранений. Тож, зробивши висновок з того що трапилось,  купив про всяк випадок ще скотчу, взяв води 6 літрів, і попрощавшись з островом Ко Пані, де живуть гостинні нащадки Синдбада, відправився далі втілювати мрію.  

На цей раз я вже не поспішав на острів Джеймса Бонда, тому спокійно досліджував острів Ko Ta Lu з гротом та печерою, яка веде до невеликої лагуни. Гарно, особливо коли немає туристів. Під час відпливу та припливу у гроті утворюються хвилі та течія, і виходить так, ніби ти стрибаєш на порогах гірської річки. Коли ж з'явилися перші теплоходи з туристами — я відчалив. До речі, саме сюди, мій новий знайомий Бу, катає туристів на каяку.

Обережно просуваючись вздовж дуже гарного, але підступного Ko Ra ya Ring, біля берегів якого я вчора налетів на риф. Ховаючись за скелю, як Джеймс Бонд —  непомітно, прокрався на «Крихітці» повз найзнаменитішу скелю Тапу до пляжу та висадився не заплативши за вхід. Попав якраз обідній час, коли наплив туристів був у розпалі. Наче цунамі,  натовпи туристів з фотоапаратами та телефонами, хвилями накочували на пляж. Тільки-но одна «хвиля» пройшла, відразу з'являється нова. Це неймовірно дратувало. Я і 15 хвилин не витримав, та пішов далі у плавання островами. Вирішив відпочити, скупатися та чекати відливу на мальовничому острові Ko Yang з величезною гострою вершиною, піщаним пляжем, мангровими деревами. Вглиб острова вела стежка, але я боявся залишати без нагляду байдарку, тому просто скупався, та щоб не смажило сонце — поставив намет і, навіть, годинку в ньому дрімнув. З відпливом прийняв рішення йти далі до острова Ноя, тим паче що він був лише у 3-ох кілометрах від мене.

Обережно просуваючись вздовж дуже гарного, але підступного Ko Ra ya Ring, біля берегів якого я вчора налетів на риф. Ховаючись за скелю, як Джеймс Бонд —  непомітно, прокрався на «Крихітці» повз найзнаменитішу скелю Тапу до пляжу та висадився не заплативши за вхід. Попав якраз обідній час, коли наплив туристів був у розпалі. Наче цунамі,  натовпи туристів з фотоапаратами та телефонами, хвилями накочували на пляж. Тільки-но одна «хвиля» пройшла, відразу з'являється нова. Це неймовірно дратувало. Я і 15 хвилин не витримав, та пішов далі у плавання островами. Вирішив відпочити, скупатися та чекати відливу на мальовничому острові Ko Yang з величезною гострою вершиною, піщаним пляжем, мангровими деревами. Вглиб острова вела стежка, але я боявся залишати без нагляду байдарку, тому просто скупався, та щоб не смажило сонце — поставив намет і, навіть, годинку в ньому дрімнув. З відпливом прийняв рішення йти далі до острова Ноя, тим паче що він був лише у 3-ох кілометрах від мене.

Загалом у «Країні тисячі островів», в затоці Пханг Нга, між Пхукетом і Крабі, є кілька островів під назвою Ной! Повна назва острова Ной, на який я ступив, була Ko Pra Wat Noi. Цей острів і, дійсно, нагадував гігантський корабель, у центрі якого, наче великий парус, здіймалась могутня гора поросла тропічними деревами.  Краса та й годі, тепер я можу сміло стверджувати, що я побував на Ноєвому ковчезі! Ну, ковчезі — не ковчезі, на острові 100%! Поки я неквапливо вивчав острів, день добігав свого кінця, та треба було шукати місце для ночівлі. І все було добре, аж раптом зірвався вітер й підійняв величезні хвилі: починався шторм. Ночувати на пляжі — божевілля,  треба знайти більш надійне укриття. Обійшовши острів — помітив, що рибалки на своїх довгохвостих човнах «лонгтейл», які дуже маневрові, чомусь вважають за краще сховатися в мангрових протоках.

Недовго міркуючи, почухав потилицю, і сам собі почимчикував у бік мангрів, вслід за рибалками. Вони 100% щось знають! І таки да, я мав рацію: у мангрових протоках виявився прихований від очей шлях до цивілізації – села Takua Thung. Так  я опинився на материку. Тим часом вітер посилювався і треба було приймати рішення де зупинитися.  Розкинувши думками, що смикатися не варто, вирішив заночувати прямо тут, біля човнового пірса, під захистом проток і мангрових дерев. Звичайно, багатьом жителям села було цікаво, що за «диво» до них пришвартувалося. Причому інтерес викликала не лише моя байдарка, а і я сам.

Так, у натовпі допитливих рибалок та звичайних селян, я познайомився з молодим хлопцем Бані. Він знав англійську на такому ж рівні, як і я. Тому нам було про що поговорити. Він показав у телефоні фотки печери з малюнками на стінах, але сказав, що вона не цікава, бо малюнки намалювали місцеві. Колись до них теж їздили туристи, адже у них поряд був острівець на кам'яній ніжці у вигляді «грибу». Але під час цунамі «шапка кам'яного гриба» впала і тепер до них зрідка хто приїздить. Зате недалеко від їхнього села є пагорб, з якого відкривається чудовий краєвид на національний парк та острови затоки Пханг Нга. Тож ми домовились що він мене туди відвезе у ввечері на мопеді! О п'ятій вечора ми вже з вітерцем розсікали по селу. Для Бані це було прикольно, мене він віз дбайливо – як особливо цінний експонат, щоб усі встигли нас помітити та оцінити, який крутий Бані – білого прибульця кудись тягне! Ця гірка- місцева пам'ятка, знаходилась зо  2-3 кілометри від села. Тут навіть є кемпінг. І мене  дуже вразило, що містяни, замість того, щоб залипнути у телевізор, у вечорі стягуються сюди на світлове шоу у виконанні самого маестро Сонця, яке на великій сцені Океану виглядає просто Божественно. Просто сидять милуються, спілкуються один з одним! Неймовірно! І так, дійсно, виднокрай тут приголомшлений: у безмежних просторах океану тонкою смужкою уздовж берегової лінії національного парку Пханг Нга тягнуться мангрові ліси дивовижної краси!:))

Між іншим, мангрові ліси, у національному парку Пханг Нга, — найбільші у півдні Таїланді! І вони просто фантастичні, мають певну магію, що як магніт приваблює туристів зі всього світу  подивитися на це казкове чудо. За манграми височить острів «Ной», а навпроти, справжня «Ведмідь-гора» (Google англійської назви не дав, тому я назвав її по-своєму). Щоправда, місцеві ніколи не бачили тих ведмедів, тому їм важко второпати, що за звір такий ведмідь.

Коли повернулися, моя «Крихітка» чекала мене на місці і це було приємно, адже були сумніви, що хтось поцупить мою дівчинку. Але, ні, все гуд! Задоволений гарним днем, поставив намет, дістав пальник, приготував собі вермішель із консервами з горбуші. Поїв,  і тільки-но приготувався до залягання, як тут намалювався Бані на своєму дрин-дринчику. Він привіз мені місцеву їжу, що приготувала його матуся: гострого та солодкого рису. Довелося пригощатися на ніч обжиратися, щоб не ображати маму Бані. Розпрощався зі своїм новим товаришмо  пізно вечорі, коли вже москіти стали нестерпно зухвалими. Ліг спати, та заснув тільки під ранок, коли вітер затих . Ну, хто спав у наметі під час грози чи шторму, зрозуміє мене. Проте, коли вже заснув — спав як мале дитя з насолодою: свіжий вітерець прогнав задуху, тіло огорнуло приємна прохолода, дихалось легко та вільно.

Прокинувся разом із сонцем та вирушив одразу до села, щоб встигнути до припливу, купити собі у дорогу води та продуктів. Взяв води 4.5 літри, та як пару літрів лишилося ще, колу, куди ж без неї, та пару пачок вермішелі. Далі будуть тільки острови, де немає жодної цивілізації, доки не дістануся до Пхукету, тож краще запастися.  

Спокійне море гостинно запрошувало у подорож. Доївши вчорашній рис із рибою, що приніс Бані, я зібрався, і з припливом вирушив на два невеличкі острови Ko La Na та Ko Chao Tha la Tai. До них від "Ведмідь-гори" було зо два кілометри, але виявилося, що на першому абсолютно не можливо висадитися - це острів-скеля; а другий хоч і має довгу назву з п'яти слів, сам по собі крихітного розміру, але досить гарний, і має пляж. Приставши до нього, я одразу ж  скупувався, зробив пару фоток та вирушив далі до острів Ko Hong, куди туристичні фірми організовують каякінг тури з Пхукет. Пройшов повз острів Ko Na Kae,  він як Ko La Na — доступний лише для споглядання.  По дорозі мені зустрічалися судна, що везли юрби туристів на острів Бонда.

Підійшовши до Ko Hong (Ko Hong) був вражений його незвичною красою! Ко Хонг дослівно перекладається як «острів із порожнечею». Так, порожнеча там є, але я сказав би, що цю «порожнечу»-лагуну охоплює цілий невеликий архіпелаг. Пляжу на острові немає, зате кілька скель обрамляють неповторну бухту з двома наскрізними гротами та кількома невеликими глухими печерами. З одного боку лагуни, на вході, стоїть велетенська скеля, що не гірша, і, як на мене, навіть краще, ніж на острові Джеймса Бонда. Одним словом – краса! Але цей незвичайний острів має один недолік — занадто багато туристів прибувають сюди на теплоходах з каяками. Через них у лагуні утворюються цілі «паротяги» з каяків. Це жесть! Я не міг на таке дивитися і тим більше брати участь у цьому «паротязі».

Тож для загального ознайомлення обійшов острів Ко Хонг на своєму каяку. Так, я не обмовився, на каяку: просто тайці не знають слово байдарка, і тому я теж почав звикати до того, що в мене каяк. Зазирнувши у печеру,  вийшов через грот із видом на острів Ко Панак у відкрите море. Повз пройшов черговий «каякопаротяг». Ні, треба чекати, коли люди звідси звалять,— вирішив я, та узяв курс на крихітний пляж сусіднього великого острова Ya Ko Yai.  Та  тільки-но пристав, потрапив на пост рейнджерів. Спробував поспілкуватися з ними, але ніхто з трьох співробітників не знав англійської. Один з них почав комусь телефонувати. А коли додзвонився, дав мені слухавку, та я почув англійську мову, проте нічого не зрозумів, лише по тону мого співбесідника на тому кінці слухавки, я второпав, що тут мені не дуже раді. А коли почали вимагати гроші, скрутив подумки  дулю, сів у каяк та відчалив.

Пройшов уздовж острова, намагаючись триматися трохи далі від посту, знайшов ще один дикий пляж із прив'язаною до дерева над водою гойдалкою-тарзанкою. Трохи подурів, покатався на ній. А після обіду помітив, що туристичні пароплави звалили, тож  я повернувся на острів Ko Hong. Зайшов у бухту острова – нікого немає! Однак, моє блаженство було недовгим. Всього 20 хвилин я зміг насолоджуватись красою острова та його лагуни наодинці! Але за ці 20 хвилин Ko Hong встиг зачарувати мене своєю красою. Це найгарніший острів, який я поки що бачив! Ну не дарма ж сюди  натовпи з’їжджаються. Краса, наче мед для бджіл, приваблює людей. Коли  знову пішов туристичний «каякопароплав» і я вирішив: усе, вистачить, дістануся на каяку до острова Ко Панак, там  до темряви розвідаю де є приховані таємні входи до печер та лагун, а вже завтра з ранку почну їх досліджувати.

Небо почало темніти, збиралося на дощ, але я вже йшов на Ко Панак. Берег острова практично у всіх місцях скелястий й пристати ніде. Почав накрапувати дощик, а я все ніяк не міг знайти собі пристань.  Аж раптом побачив, маленький острівок берега, що утворився шляхом відливу. На радощах швиденько пришвартувався та побіг у кущі дзюрити. Але тільки-но відійшов, як на мою байдарку відразу напали «пірати» та спробували випатрати мою «Крихітку». Я дістав штатив та почав їм розмахувати наче ніндзя,  показуючи усю свою лють агресивно налаштованим мавпам, дав зрозуміти їм, що я налаштований серйозно!

Ватажок цієї піратської зграї второпав, що я озброєний і небезпечний, сів поруч на пісочок і почав чекати влучного моменту.  Але я пильнував за ними стоячи поряд. Так тривало хвилини зо три, а потім, натхненний криками своїх побратимів, він знову поліз на абордаж! І я знову показав йому свій штатив. У результаті мавпячому пірату стало ясно, що я не відступлюсь! Однак і я усвідомив, що спокійно переночувати тут не вийде, тож відправився на пошуки нового пристанку.

Отже, моєю метою було знайти вихід до печер, лагун і озера острова Ko Panak. Почався відплив, що дуже ускладнювало моє просування навколо острова. Прямуючи уздовж скель і стрімчаків, звернених до материка, я виявив печеру з лагунною. А потім, через скупчення туристичних суден, і головну пам'ятку — печеру 200 метрів завдовжки, і ще дві лагуни. Втім до неї не заходив. Дізнавшись у місцевих рибалок, що найближчий  пляж на цьому острові з іншого боку, прийняв рішення йти на протилежний острів, бо враховуючи відплив, обходити знову Ko Panak  — просто безглуздо. Тим паче, що Ko Phao знаходився всього у двох кілометрах.

Підійшовши до цього безлюдного острова, та не встиг ще висадитися, дивлюся, а по пляжу мавпи нишпорять! Думаю, ну, млинець, все потрапив. Гаразд, що поробиш, сусідство, звичайно, небезпечне, проте сонце вже почало ховати свої промені за обрій, та з кожною хвилиною темрява становилась щільнішою. Можливо,  вони ляжуть спати? — міркував я. А ні,  буду відбиватись. Коли ж висадився — мавпи одразу повтікали. Виявились, на мою радість, лякливими.  Однак, поставивши намет,  про всяк випадок перетягнув із байдарки усі речі, а саму байдарку прив'язав до намету. Все тепер можна і поїсти. На вечерю у мене були макарони з тунцем. Тож поїв сам та трошки нагодував  москітів і ліг спати. Поруч із собою поклав штатив та ліхтарик на випадок нічної чи ранкової мавпячої атаки!