На байдарці від острова Ко Панак до Пхукету День 5-6

Всупереч побоюванням, що до мавп-піратів, ніч минула спокійно. Прокинувся з першими променями, та, судячи з всього, мавпи ще спали. І хоч тільки-но почало світати, на вулиці вже було дуже жарко та душно. Я дістав згущене молоко, та спостерігаючи як сонце розкидає з за обрію свої яскраві промені, прийнявся ласувати солодкий сніданок. Насолодившись, зібрав пожитки, завантажив їх у байдарку, і покусував прямо на сонце яке постало з-за острова  Ко Панак, саме до нього я і прямував.  Висувалося  легко, вітру не було, гарні краєвиди тішили око.  Єдине, що мене турбувало, так це те, що запаси води скінчилися( І я вирішив сьогодні вдатися до оригінального способу видобутку води, просто з моря, не виходячи з байдарки. А поки що я наближався до довгоочікуваного острова. Острів Koh Panak насправді був моєю заповітною метою, тому що я розумів, що через пробоїну та втрату часу, до островів, розташованих біля Крабі, я навряд чи встигну дістатися.

Тому вирішив присвятити дослідженню острова весь день. До Панак насамперед відомий системою великих печер, які ведуть до прихованих лагун. Вони з'єднані з Андаманським морем довгими наскрізними тунелями. Ці печери та лагуни вважаються найкращими місцями для каякінгу в затоці Пханг Нга. Всього острів Ко Панак налічує 7 прихованих лагун та пару відкритих. І щоб їх відшукати, мені треба було пройти протягом дня ще той квест. Адже острів Ко Панак — це справжнісінька тропічна глухомань. Уявіть: скелі, що потопають у суцільному зеленому лісі. Через зарослі вершини, цей острів нагадував мені острів Кінг-Конга. І ось, нарешті, переді мною постав у всій своїй первородній красі справжній загублений світ, що протягся на чотири кілометри!

Я підійшов до нього ще до припливу, до першої невеликої печерки, розвіданої напередодні. Але через відлив одразу не зміг зайти до печери. Тому, погойдуючись у байдарці на хвилях в тіні скелі, довелося чекати на приплив. Коли тільки-но почала прибувати вода, я увійшов до першої печери та лагуни й очманів, щелепа мимоволі відвисла: перед очима  відкрився таємничий та загадковий світ. По  мулистому дну, ще не вкритому водою, «бігали» рибки – мулисті стрибуни, на яких полювали чаплі, що у польоті нагадували птеродактилів, тоді як зверху звисали просто неймовірні скелі. Все це створювало якусь не реальну, фантастичну картинку.  Отямившись, думаю, добре, зараз я теж собі, як чапля, стрибуна і зловлю. Хоч сфоткаю цього витрішкуватого. Проте не так сталося, як гадалося.  Виліз із байдарки й нумо  бруд місити. Коротше, ще той мисливець, стрибуни добряче нареготалися з мене) Так і не зміг упіймати жодної рибки: мул засмоктував ноги по коліна. Насолодившись красою і вдосталь намісивши бруд, я пішов до головної пам'ятки острова — найкрасивіших лагун.

Там, перед печерою, чекаючи на туристів, вже паслися місцеві з каяками. Вони запитали, чи маю ліхтарик. Я показав, що є, і вирушив углиб печери. Йти у темряві, петляючими коридорами довжиною 150-170 метрів, потрібно повільно, щоб не натрапити на риф та не продірявити байдарку й голову о сталактити. Невдовзі замерехтіло  світло в кінці печерного тунелю, і через коротку мить я опинився по серед лагуни. Випірнувши із суцільної темряви очі засліпило яскраве світло, погано  бачу,  але чую як шелестить листя на деревах, наче хтось пробирається,  чую дивні звуки… В уяві одразу спливає образ Кінг-Конга. Але ні:) Це просто пустували дрібні хулігани — мавпи. Забачивши мене, вони швиденько почали спускатися, мабуть, вирішили, привітати мене «гостинні»  тваринки. Е нє, думаю, ну вас! І погребав далі повз скелі до наступної лагуни. А там, по середині лагуни, стирчить з води неймовірної краси чарівне мангрове дерево. І складається відчуття, що  ти потрапив до якогось фантастичного фільму. Ці дві лагуни оточують ну дуже мальовничі скелі. Тож, якщо ви, та які і я — мисливець за красою, то вам сюди. найкращий каякінг саме тут. Тільки-но почали з'являтися перші туристи, і я залишив їм цей загублений світ. А коли виходив із печери, назустріч мені вже рухався цілий поїзд із каякерів-таксистів, щосили засліплюючи мене ліхтариками. А в морі розвантажувалося ще три великі двопалубні судна з туристами.

Побачивши судна з туристами, думаю: Ось і настав момент видобутку води у морі! Спосіб дуже простий та дієвий. Ловіть  лайфхак від Жені Рафаловськог ;)  Підійшов до судна із китайцями. Вони дивляться на мене з верхньої палуби. Ні Хао!- привітався я, відмітивши подумки, що корисно таки знати китайську, хоча б два слова. - Ні Хао, — чую у відповідь. Я дістаю порожню пляшку і, показуючи на неї, говорю: Water! Вони зрозуміли та менше ніж за хвилину на мене вже сипався град, із невеликих запечатаних пластикових стаканчиків із холодною водою. Ось вона міжнародна дружба у прояві! Деякі з них ловлю, а деякі падаючи у воду  від удару лопаються. Коли виловлюєш їх із води, то почуваєшся аборигеном.

Таким чином я поповнив свій запас води сімома цілими стаканчиками, а це майже півтора літра! Здорово! Задоволений я пішов обминати острів. Зайшов у першу відкриту лагуну, викупався і відпочив у ній. Потім причалив у іншому місці, де треба пішки пройтись до лагуни, але, враховуючи те, що я був один, вирішив не кидати без нагляду байдарку. Все-таки островом шастають зграї піратів — мавп. Звісно, байдарку вони не викрадуть, але пограбувати пограбують. Неподалік ще був вхід до лагуни через печеру. Але особливість цієї печери в тому, що вона дуже низька і на байдарці до неї не зайдеш. Хіба що тягти її волоком. Але на той час печера вже була затоплена водою, і я вирішив повернутися сюди до відливу, після обіду.

Як я вже казав, що Ко Панак — великий острів, тому я із задоволенням прогулювався вздовж його берега і, на свій подив, знайшов величезну печеру! Вона мене вразила сталактитами та сталагмітами, кажанами та довгоочікуваною прохолодою. Тоді я ще не знав, що ця печера відіграє ще важливу роль у моєму плаванні. Далі я знайшов 2 пляжі. Останній був прихований у мальовничій лагуні і я вирішив відпочити саме на ньому, а заразом і порибалити. Коли я підійшов до пляжу, там засмагали двоє туристів – чоловік та дружина з Великобританії. Вони орендували яхту з капітаном, помічником та коком. Ми розмовляли й мене пригостили двома банками холодної кока-коли. Мені цього так не вистачало! Я купувався і навіть поставив невелику сітку, сподіваючись наловити собі риби на вечерю. Коли почався відплив, британці пішли катером до яхти. Я зняв сітку, але там не було навіть натяку на рибу. Що робити, доведеться знову вечеряти консервами.

Пішов проти течії до печери з лагунами, пливти було незручно – все-таки відлив. Тож, добирався довгенько. Щоб потрапити в ці лагуни, треба йти пішки, заходячи в печеру прямо з моря, а далі — підземною річкою, що з'єднує море з лагуною. Я залишив байдарку на крихітному пляжі, що утворюється поряд із печерою лише під час відливу. Фотоапарат із собою не ризикнув брати, взяв лише камеру Go Pro - дуже низькі стелі були в печері. Увесь час потрібно бути уважним, щоб не шмякнутися головою. Зрештою, я таки потрапив у ще дві лагуни! В одній прямо по центру росте цілий гай мангрових дерев – дуже гарно! А в другій лагуні мені нарешті вдалося зняти з близької відстані витрішкувату рибку — мулистого стрибуна, що влаштувався прямо на стовбурі дерева. Причому саме цьому витрішкуватому було абсолютно пофіг те, що я камеру тицяв йому прямо під черево. Милуючись красою, я так і сидів на одній колоді зі своїм мовчазним лупооким другом.

Коли ж я вибрався до байдарки, то зрозумів, що погода знову псується, а з боку Крабі в мій бік іде шквальний вітер та дощ. Я щосили взявся за весла, але куди мені змагатися з вітром. Невдовзі почало штормити та почав накрапувати дощик. Я спочатку збирався сховатися на пляжі, де відпочивав із британцями. Але тут згадав про печеру і вирішив дістатись її до початку бурі. Добре, що встиг, щоправда, змок трошки. Проте кращого місця, ніж печера, для ночівлі мені не знайти. Витяг байдарку, роздягнувся, повісив свої мокрі речі сушитися. Шторм вирував, небо почорніло і стіною лив дощ, та так, що багатьох островів просто не було видно. Дивлячись на все це, я спочатку радів стихії, а потім подумав — аби завтра не була така погода, а то ще стану тут Робінзоном? Але що робити, залишалося лише чекати. У результаті величезна печера з галереями зі сталактитів і сталагмітів стала моїм будинком. Я на примусі приготував собі їжу, а щоб уночі мене кажани зверху не обісрали, вирішив поставити намет. Напевно, смішно було б спостерігати в печері людину з байдаркою, але я спостерігав. Зате який у мене був вид на бурхливий Індійський океан – це щось! Саме дивлячись на шторм та величезні хвилі, я розумів, що зараз я відрізаний від світу на безлюдному острові в Індійському океані.

Ніч пройшла під шум хвиль і писк голодних кажанів, які в таку погоду з печери свій ніс не висовували. Розуміли – погода нельотна! На мою радість до ранку шторм почав стихати. Я зібрав речі та дочекався у печері світанку, було дуже гарно. Але з першими променями треба було братися за весло, сьогодні я хотів дістатися до півночі Пхукету, а це означало, що відкритим морем мені потрібно пройти одинадцять кілометрів. Я попрощався з печерою і почав просуватися вздовж східного берега острова. До Панак далі – суцільна скеля, бухт та пляжів немає. І коли я обігнув острів і побачив, скільки мені ще пиляти, був, м'яко кажучи, не в захваті.

У таких ситуаціях, коли ти один і ціль далеко, дуже рятує плеєр. Мені музика надає сил і додає енергії, це мій мотор. На музичній хвилі я ловлю попутний вітер і гребу до Пхукет. Перед тим як досягти північного краю 70 кілометрового острова Пхукет, я пройшов останні два острівці: Ko Lawa Yai та Ko Lawa Noi. Думав навіть на острівець Ноя зайти, але побачивши, які рифи його оточують, одразу передумав. До того ж я поспішав до припливу пройти якнайбільше. Годині до 10 ранку я вже досяг північної точки острова Пхукет. Ще за два з половиною кілометри я нарешті причепився до берега.

На годиннику 11 ранку. Я вже 5 годин без відпочинку перебував у морі. Жерти хотілося по-звірячому. Вирішив приготувати поїсти, дістав примус, останню банку сардин та пачку вермішелі. У результаті, як тільки я приготувався розпалити вогонь, виявив, що сірники відволожилися! Тисячу чортів, ні-три тисячі чортів! Довелося їсти одні сардини та запивати їх олією. Що далі робити? Води немає, їжі немає, вирішив зайти для поповнення продукту на модну яхтову стоянку Ao Po Grand Marina. Зайшов, пришвартував свою байдарку Хатанга у самому центрі марини, де довкола – одні круті яхти. Виліз із байдарки, а на мене, всі, хто був на сусідніх судах, здивовано дивляться… Хелоу, ай ем кептен! - подумки привітався з витріщалами, і гордо почимчикував  шукати крамницю. За кілометр від марини, за розкішним готелем,  знайшов магазин. Відразу купив пару банок коли та три 1.5 літрові пляшки води. Печенюшки, чомусь останню пачку, і якісь рибні консерви. Прогулявся Ao Po Grand Marina. Навпроти був острів, на ньому виднівся пляж. Все, сьогодні з мене вистачить махати веслом, тільки пляж і релакс.

За пів години я вже валявся в тіні дерев і купався на пляжі. Вирішив, що під деревом я не згорю, проте зможу приймати сонячні ванни. Наступного дня зрозумів, що погарячкував – трохи згорів. Знову поставив сітку і знову спіймав дулю. Значить, вчергове доведеться харчуватися консервами. Ближче до вечора почали збиратися хмари. Я приготував їжу, добре сірники висохли, тільки-но поїв і почався дощ. Міркую: якщо так, то тут поставлю намет, просто під деревами переночую. Тільки поставив, заніс усе всередину, як побачив мужика у целофановому дощовику з рогаткою! Блін, думаю, жодної людини не було, а тут на тобі на, несе! Він підходить і показує мені знаками, що тут дуже небезпечно – тут змії! І їх багато! А я то думав, навіщо йому рогатка? Він знаками показав мені, що треба йти на протилежну частину острова і пішов! Я вирішив, що спати поруч зі зміями мені не треба, а рогатки, щоби відстрілюватися, у мене немає! І не міг це чоловік раніше прийти чи взагалі не приходити? Давай знову намет та баули збирати. Довелося огинати острів, але відплив уже був у розпалі, близько до берега боюся підійти — видніються рифи. А вже темніє! Довелося йти на сусідній великий острів Ko Naka Yai. Коротше, причепився я прямо на пляжі якогось модного лоджа. Темно вже, та я сподіваюся, що мене не помітять. Безшумно поставив намет, накрив верхнім тентом свою «Крихітку» і ліг спати.